Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.07.2020 р. № 3023/ІПК/99-00-05-05-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо зберігання первинних документів представництвом нерезидента в Україні та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

У зазначеному зверненні запитується, чи повинне непостійне некомерцшне представництво нерезидента (резидента Кіпру) в Україні, яке не є платником податку на прибуток та ПДВ і відправляє усі первинні документи до Кіпру, де відбувається основна діяльність нерезидента, для складання, подання там фінансової звітності за міжнародними стандартами та сплата необхідних податків, зберігати первинну документацію від постачальників щодо забезпечення функціонування офісу в Україні.

Згідно з п.п. «а п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу нерезиденти - це, зокрема іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України.

Постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема:

місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер (п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття відокремлені підрозділи застосовується у значенні, визначеному Цивільним кодексом України (далі -ЦКУ) (п.п. 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Статтею 95 ЦКУ передбачено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза и місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій;

представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами.

Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом (абзац перший п. 64.5 ст. 64 Кодексу).

Відокремлений підрозділ іноземної компанії, організації, який не здійснює господарської діяльності в Україні та не підпадає під визначення постійного представництва відповідно до п.ц. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, те відповідно до п.п. 2 п. 3.4 розд. III Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462) (далі - Порядок), стає на облік як платник, який зобов'язаний сплачувати податки і збори відповідно до Кодексу.

При цьому встановлено, що взяття на облік відокремленого підрозділу нерезидента згідно з п.п. 2 п. 3.4 р. III Порядку не звільняє такий підрозділ від обов'язку реєстрації платником податку на прибуток, якщо він розпочинає господарську діяльність та відповідає визначенню постійного представництва.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 Кодексу платники податків зобов'язані забезпечити зберігання докумйнтів, визначених п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено,на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39 2 цього Кодексу) з Дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності та документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку визначені Законом України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996).

Відповідно до ст. 2 Закону № 996 сфера дії цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності та на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону № 996).

Отже, питання порядку ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності та, відповідно, оформлення та зберігання первинних документів іноземними представництвами належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, чинної в українсько-кіпрських відносинах з 07.08.2013, із змінами, внесеними до неї відповідним Протоколом, який набув чинності 28.11.2019 (далі - Конвенція), поширюється на осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав (ст. 1 Конвенції) та застосовуються до податків, одними з яких, зокрема, в Україні, є податок на прибуток підприємств, на Кіпрі - корпоративний податок на прибуток (ст. 2 Конвенції).

У контексті Конвенції платником зазначених податків в кожній з Договірних Держав (Україні/Кіпрі) є представництво іноземного підприємства, яке відповідно до критеріїв, визначених ст. 5 Конвенції, має статус „постійного представництва” - постійного місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства. Положеннями ст. 7 Конвенції встановлено правила визначення прибутку постійного представництва резидента однієї Договірної Держави в іншій Договірній Державі, який підлягає оподаткуванню згідно з податковим законодавством країни, на території якої розташоване постійне представництво.

При цьому положення Конвенції жодним чином не регулюють питання, пов’язані із веденням бухгалтерського обліку та поданням фінансової звітності Постійними представництвами і, відповідно, складання первинних документів такими представництвами.

Таким чином, оскільки некомерційні представництва нерезидентів не відповідають ознакам постійного представництва, то, відповідно, питання щодо первинної документації таких представництв Конвенцією не регулюються.

Відповідно до п. 52.2 ст. 5І Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.