Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.08.2020 р. № 3615/ІПК/99-00-04-05-03-06

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула звернення щодо сплати земельного податку і в межах компетенції повідомляє.

Платник податку у своєму зверненні повідомив, що є співвласником нежитлового приміщення в м. Києві, яке використовує для ведення господарської діяльності ТОВ «....», де являється співзасновником. Частину даного приміщення надає в оренду, як платник єдиного податку З групи.

Таким чином, платник просить надати податкову консультацію чи повинен співвласник нежитлового приміщення, частина якого здається в оренду, сплачувати земельний податок та яким чином обраховується площа земельної ділянки, за яку потрібно сплатити земельний податок.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV ПКУ.

Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни, зокрема, до п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ, згідно з якими з 01 липня поточного року платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку).

Отже, фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку другої або третьої груп, що є власниками земельних ділянок або постійними землекористувачами, з 01.07.2020 є платниками земельного податку у разі здійснення ними діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку), у тому числі якщо надання в оренду нерухомого майна є одним із видів діяльності або основним.

Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також. постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. ПКУ).

Відповідно до п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної їа комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно із ст. 269 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктом оподаткування земельним податком відповідно до положеннями ст. 270 ПКУ є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Пунктом 286.6 ст. 286 ПКУ встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до п. 287.1 ст. 28,7 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України (далі - ЗКУ).

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 ЗКУ, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 ЗКУ).

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється ,у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (ст.202 ЗКУ).

 При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об'єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.

З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні ст. 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному, кадастрі у порядку визначеному законом.

До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог ПКУ не повинна сплачувати земельний податок.

Враховуючи зазначене, у разі відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, Ви не являєтесь платником плати за землю до моменту виникнення відповідних прав на цю земельну ділянку.

Також слід зазначити, що дана позиція викладена в наказі Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602 «Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування платою за землю».

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.