Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.09.2020 р. № 3995/ІПК/99-00-05-06-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення аналогічного змісту щодо питань, пов’язаних з необхідністю нарахування податкових зобов’язань з ПДВ при отриманні бюджетних коштів,  та, керуючись статтею 52 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненнях, платник податку відповідно до угоди з розпорядником бюджетних коштів виконує роботи та поставляє обладнання, які оплачуються за рахунок бюджетних коштів. При цьому такі бюджетні кошти в якості попередньої оплати надходять на небюджетний рахунок платника податку, відкритий в управлінні Державної казначейської служби України, але залишаються заблокованими до моменту виконання договірних зобов’язань.

Відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України (далі – БКУ) розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 БКУ.

Розпорядники (одержувачі) бюджетних коштів (крім закордонних дипломатичних установ) у договорах про закупівлю товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти можуть передбачати попередню оплату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» (далі – Постанова № 1070).

Пунктом 2 Постанови № 1070 передбачено, що попередня оплата розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів за капітальними видатками та державними контрактами здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів виконавцям робіт, постачальникам товарів і надавачам послуг (крім нерезидентів) на небюджетні рахунки, відкриті на їх ім'я в органах Державної казначейської служби у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виконавцями робіт, постачальниками товарів і надавачами послуг виключно з таких рахунків на цілі, визначені договорами про закупівлю товарів, робіт і послуг, з наданням підтвердних документів органам Державної казначейської служби для здійснення платежів.

Визначення поняття «небюджетні рахунки» надано у наказі Міністерства фінансів України від 22.06.2012 № 758 «Про затвердження Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.07.2012 за № 1206/21518, згідно з яким небюджетні рахунки – рахунки, які відкриваються органами Державної казначейської служби України у випадках, передбачених законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, розпорядникам бюджетних коштів та одержувачам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів, підприємствам, установам, організаціям та фізичним особам – підприємцям за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів. До небюджетних рахунків відносяться депозитні рахунки, рахунки для зарахування коштів єдиного соціального внеску, які підлягають розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, рахунки фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, рахунки для операцій з коштами від приватизації майна, коштами фінансового резерву та інші рахунки клієнтів за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів.

Визначення банківського рахунку наведено у Законі України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон № 2121).

Банківські рахунки – рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів (стаття 2 Закону № 2121).  

Водночас згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі – Положення), Державна казначейська служба України  є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.  Державна казначейська служба України є учасником системи електронних платежів Національного банку.

Відповідно до пункту 4 Положення Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань та в установленому законодавством порядку здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства, а також здійснює відкриття і закриття рахунків в національній валюті, проводить операції на рахунках, формує та видає виписки з рахунків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 розділу І ПКУ інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Відповідно до пункту 187.7 статті 187 розділу V ПКУ датою виникнення податкових зобов’язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед бюджетом.

Пунктом 201.1 статті 201 розділу V ПКУ встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений ПКУ термін. Зазначеною нормою ПКУ також визначено перелік обов’язкових реквізитів, які підлягають відображенню у податковій накладній.

Враховуючи зазначене, для цілей застосування норм розділу V ПКУ та підрозділу 2 розділу XX ПКУ з метою визначення дати виникнення податкових зобов'язань з ПДВ рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, слід розглядати як банківські рахунки.

Підтвердженням того, що товари/послуги оплачуються за рахунок бюджетних коштів, є наявність у договорі про поставку товарів/послуг умови, що оплата за поставлені товари/послуги здійснюється з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Щодо питань 1 та 3

У розглянутому у зверненнях випадку датою виникнення податкових зобов'язань у разі виконання робіт та постачання обладнання з оплатою за рахунок бюджетних коштів, у тому числі якщо такі бюджетні кошти відповідно до угоди з розпорядником бюджетних коштів надходять на небюджетний рахунок платника податку, відкритий в управлінні Державної казначейської служби України, є дата зарахування бюджетних коштів на такий небюджетний рахунок платника податку.

Щодо питань 2 та 4

У разі постачання платником ПДВ товарів/послуг, вартість яких повністю компенсується за рахунок бюджетних коштів, податкова накладна складається таким платником ПДВ (постачальником) на дату отримання таких бюджетних коштів на рахунок постачальника, у тому числі відкритий в Державній казначейській службі України,  та реєструється в ЄРПН з дотриманням визначених ПКУ термінів реєстрації.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу ІІ ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.