Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.10.2020 р. № 4237/ІПК/99-00-07-05-01-06

Державна податкова служба України розглянула запит ТОВ «…» від … щодо надання індивідуальної податкової консультації  з питань застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО), і в порядку ст. 52 Податкового кодексу України повідомляє.

Згідно із запитом товариство є небанківською фінансовою установою та надає фінансові послуги  з переказу коштів у готівковій формі, з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі – ПКТС), та  послуги з переказу коштів в безготівковій формі, з використанням електронних платіжних засобів.

Чи є вірним висновок товариства, що, якщо операції з приймання готівки для подальшого її переказу, здійснюються товариством, як учасником зареєстрованої платіжної системи, через пункти надання фінансових послуг (робоче місце працівника, обладнане технічним пристроєм із відповідним програмним забезпеченням, який дає змогу працівникові сформувати електронний документ на переказ готівки, на підставі відповідного паперового документа та забезпечує оброблення і передавання інформації до банку/платіжної організації платіжної системи в режимі реального часу), в цьому випадку РРО/ПРРО можна не застосовувати?

 Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України 12 липня 2001 року  № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»  (далі – Закон № 2664) фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з п.п. 8 п. 1 ст. 4 Закону № 2664 фінансовими вважаються такі послуги, як зокрема, переказ коштів.

Відповідно до п.п. 1 п. 3 ст. 7 Закону № 2664 фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346) платіжна система – платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними, при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов’язковою функцією, що має виконувати платіжна система;

електронний платіжний засіб – платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ;

документ на переказ – електронний або паперовий документ, що використовується суб’єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами-учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів;

документ на переказ готівки – документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі.

Відповідно до п. 1 постанови Правління Національного банку України      від 12.02.2013 № 42 «Про врегулювання питань щодо приймання готівки для подальшого її переказу» операції з приймання готівки в гривнях для подальшого її переказу (далі – операції з приймання готівки) за допомогою платіжних пристроїв та через пункти надання фінансових послуг здійснюють виключно банки, комерційні агенти банків – юридичні особи, які уклали агентські договори з банками, небанківські фінансові установи, та оператори поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків і є платіжними організаціями та/або учасниками платіжної системи, та здійснюють свою діяльність відповідно до узгоджених Національним банком України правил платіжної системи.

 Законом України від 06 липня 1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) визначено правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону № 265 РРО та/або програмні РРО та розрахункові книжки не застосовуються при виконанні банківських операцій, крім операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків, операцій комерційних агентів банків та небанківських фінансових установ з приймання готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування, за винятком програмно-технічних комплексів самообслуговування, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Враховуючи викладене, висновок товариства є хибним, РРО/ПРРО можна не застосовувати виключно при здійсненні банківських операцій.

 

Чи є вірним висновок товариства, що, якщо операції з переказу коштів у безготівковій формі здійснюється товариством через власний сайт, мобільний застосунок товариства, за допомогою зареєстрованої належним чином платіжної системи (інтернет-еквайринг) в цьому випадку РРО/ПРРО товариству можна не застосовувати, оскільки у послуги з переказу коштів, що надається товариством, не можливо дистанційно визначити місце здійснення розрахунків?

Відповідно до ст. 1 Закону № 2346 еквайринг – послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі.

Згідно з п.п. 11 і 12 п. 4 розділу І Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» платіжний додаток – програмний засіб, розміщений в апаратно-програмному середовищі електронного платіжного засобу (магнітна смуга, чип контактний/безконтактний), за допомогою якого здійснюються платіжні та інші операції, передбачені договором;

платіжний застосунок – програмне забезпечення, встановлене в технічному/мобільному пристрої, яке дає змогу держателю ініціювати платіжні або інші операції із використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Місце проведення розрахунків – місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо (стаття 2 Закону № 265).

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону №265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі, зобов’язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Відповідно до ст. 2 Закону № 265 розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Форму та зміст розрахункового документа/ електронного розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350.

Разом з тим пунктом 12 статті 9 Закону № 265 визначено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електрону комерцію» (далі – Закон № 675) визначає засади діяльності у сфері електронної комерції, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, підпунктом 14 пункту 1 статті 3 Закону № 675 встановлено, що реалізація товару дистанційним способом – укладення електронного договору на підставі ознайомлення покупця з описом товару, наданим продавцем у порядку, визначеному Законом № 675, шляхом забезпечення доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, телевізійним, поштовим, радіозв’язком або в інший спосіб, що виключає можливість безпосереднього ознайомлення покупця з товаром або із зразками товару під час укладення такого договору.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 статті 13 Закону № 675 розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Разом з тим, продавець, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (пункт 3 статті 13 Закону № 675).

Розділом VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів i здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, встановлено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів (тобто банківська картка, далі – ЕПЗ) та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням ЕПЗ, можуть бути в паперовій та/або електронній формі.

Під час здійснення операцій з використанням ЕПЗ у сфері електронної комерції та системах дистанційного обслуговування дозволяється формування в електронній формі документа за операцією з використанням ЕПЗ за умови доставки його користувачу.

Документи за операціями з використанням ЕПЗ мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Водночас, згідно з роз’ясненням Національного банку України (лист від 28.11.2019 № 57-0007/62082) квитанція, отримана при здійсненні розрахунку за допомогою ЕПЗ, не є розрахунковим документом у розумінні Закону № 265 та не підтверджує факт продажу товару (отримання послуг), а лише підтверджує ініціювання переказу коштів з рахунку держателя ЕПЗ.

Враховуючи викладене, якщо споживач, використовуючи мережу Інтернет, замовив переказ коштів і розрахунок було здійснено із застосуванням ЕПЗ за допомогою платіжної системи (інтернет-еквайринг), така операція  має здійснюватись із обов’язковим застосуванням надавачем послуги РРО та/або ПРРО та направленням споживачу електронного розрахункового документа встановленої форми.

Згідно пункту 52.2 статті 52 Податкового кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.