Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.10.2020 р. № 4210/ІПК/99-00-05-06-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо визначення податкових зобов'язань з ПДВ лізингодавцем при отриманні від лізингоодержувача відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати податку на нерухоме майно, орендної плати за землю тощо по договорам фінансового лізингу та, з урахуванням наданої додаткової інформації,  керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Згідно зі статтями 284 та 286 Господарського кодексу України істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата, яка є фіксованим платежем, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

У вартості орендної плати за рухоме/нерухоме майно орендар має здійснювати економічне відшкодування (компенсацію) всіх елементів витрат, пов'язаних  з  послугами  з  надання  майна  в  оренду,  у  тому  числі  й  таких

складових, як орендна плата за землю та податок на нерухоме майно.

Відповідно до  підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 ПКУ лізингова (орендна) операція – це  господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються, зокрема, у вигляді фінансового лізингу (оренди). Під фінансовим лізингом (орендою) розуміється господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною  особою і  передбачає  передачу орендарю майна, яке  є основним

засобом згідно з ПКУ і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Правові та економічні засади фінансового лізингу регулюються Законом України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» (далі – Закон № 723).

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 Закону № 723 фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

При цьому згідно з пунктами 1 і 2 статті 16 Закону № 723 лізингові платежі можуть включати, зокрема, суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, а також інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За інформацією, наданою у зверненні, та з урахуванням умов договору фінансового лізингу, доданого до звернення, таким договором фінансового лізингу передбачено компенсацію лізингоодержувачем лізингодавцю витрат такого лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу, а саме сум податку на нерухоме майно, орендної плати за землю, тощо, сплачених таким лізингодавцем за майно, передане у фінансовий лізинг.

Таким чином, кошти, які отримуються орендодавцем (лізингодавцем), крім бюджетної установи, від орендаря (лізингоодержувача) як відшкодування (компенсація) понесених ним витрат зі сплати податку на нерухоме майно, орендної плати за землю, тощо, у тому числі по договорам фінансового лізингу, є складовою частиною орендної (лізингової) плати (лізингових платежів) та включаються орендодавцем (лізингодавцем) до бази оподаткування у загальновстановленому порядку.

При цьому слід зауважити, що такі кошти не належать до категорії коштів, визначених підпунктом 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 ПКУ (проценти або комісії у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу), операції з нарахування та сплати яких не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.