X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.11.2020 р. № 4710/ІПК/99-00-05-05-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо реєстрації постійного представництва нерезидента та застосування відповідних положень українсько-латвійського договору про уникнення подвійного оподаткування та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у зверненняхматеринська компанія (резидент Латвії), яка є власником ТОВ, планує укласти контракт з українським комунальним підприємством, що передбачає надання інжинірингових послуг із створення проекту обладнання і відповідного програмного забезпечення; поставку товару, необхідного для реалізації проекту, та інсталяцію обладнання та програмного забезпечення на об’єктах клієнта. Для виконання контракту будуть залучатись як працівників материнської компанії, так і ТОВ,

Платник запитує, чи виникає при цьому у резидента Латвії зобов’язання щодо реєстрації постійного представництва та сплати податків на підставі відповідних положень українсько-латвійського договору про уникнення подвійного оподаткування.

Відповідно до п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає:

а) будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо загальна тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю (в рамках одного проекту або пов'язаних між собою проектів), що виконуються нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, перевищує 12 місяців;

б) надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників, найнятих ним для таких цілей, якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов'язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як 183 дні у будь-якому дванадцятимісячному періоді;

в) осіб, які на підставі договору, іншого правочину або фактично мають та звичайно реалізують повноваження вести переговори щодо суттєвих умов правочинів, внаслідок чого нерезидентом укладаються договори (контракти) без суттєвої зміни таких умов, та/або укладати договори (контракти) від імені нерезидента, у разі, якщо зазначена діяльність здійснюється особою в інтересах, за рахунок та/або на користь виключно одного нерезидента та/або пов'язаних із ним осіб - нерезидентів;

г) осіб, які на підставі договору, іншого правочину або фактично мають і звичайно реалізують повноваження утримувати (зберігати) запаси (товари), що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка запасів (товарів) від імені нерезидента, крім резидентів - утримувачів складу тимчасового зберігання або митного складу.

Водночас відповідно до ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід і на майно (далі – Конвенція),  ратифікованої 12.07.1996 року (Закон України № 331/96-ВР), яка є чинною в українсько-латвійських податкових відносинах з 21.11.1996, застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1) і поширюються на існуючі податки, одним з яких, зокрема в Україні, є «податок на прибуток підприємств» (ст. 2).

Згідно з положеннями п. 1 ст. 7 (Прибуток від комерційної діяльності) Конвенції «прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва».

При цьому ст. 5 (Постійне представництво) Конвенції встановлено критерії для визначення комерційної діяльності, яка підпадає під статус «постійне представництво», зокрема:

«1. Для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства.

2. Термін «постійне представництво», зокрема, включає:

a) місце управління;

b) філіал;

c) офіс;

d) фабрику;

e) майстерню;

f) установку або споруду для розвідки природних ресурсів;

g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар’єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів;

h) склад або іншу споруду, що використовується для продажу товарів.

3. Будівельний майданчик або будівництво, монтажний або складальний об'єкт є постійними представництвами лише в тому разі, якщо такі майданчик чи об'єкт тривають більше шести місяців.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін «постійне представництво» не розглядається як такий, що включає:

a) використання споруд виключно з метою зберігання, показу або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству;

b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, показу або поставки;

c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер;

f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від a) до e), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер”.

Водночас відповідно до п. 7 ст. 5 Конвенції «той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, яка є резидентом другої Договірної Держави або яка здійснює комерційну діяльність у цій другій Державі (або через постійне представництво або будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої компанії».

У розумінні зазначених вище положень Конвенції термін «компанія» означає будь-яке корпоративне об’єднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об’єднання; терміни «підприємство Договірної Держави» та «підприємство другої Договірної Держави» означають відповідно підприємство, що керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави (п. 1 ст. 3 Конвенції).

Таким чином, якщо підприємницька діяльність підприємства - резидента Латвії на території Україні у розумінні Конвенції утворює «постійне представництво», то відповідно до ст. 3 Кодексу положення Конвенції мають переважну дію над положеннями Кодексу, які визначають це поняття. Якщо діяльність підприємства - резидента Латвії в Україні не утворює «постійне представництво» у розумінні Конвенції, доходи такого нерезидента із джерелом їх походження з України згідно з ст. 7 Конвенції підлягають оподаткуванню лише в Латвійській Республіці.

Також зазначимо, що Конвенцією не регулюються питання процедурного характеру, зокрема щодо порядку реєстрації нерезидента у статусі постійного представництва як платника податку на прибуток.

Відповідно до п.п. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу платниками податку на прибуток підприємств з числа нерезидентів є, зокрема, нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом ІІІ Кодексу.

Нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, або придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, або відкривають рахунки в банках України відповідно до ст. 6 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", зі змінами та доповненнями, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах (абзац перший п. 64.5 ст. 64 Кодексу).

Згідно з п.п. 1 п. 3.4 розд. III Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, відокремлені підрозділи юридичних осіб - нерезидентів, які відповідають визначенню постійних представництв згідно з п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, до початку своєї господарської діяльності стають на облік (реєструються платниками податку на прибуток) у контролюючих органах за своїм місцезнаходженням у порядку, визначеному розділом V цього Порядку.

Згідно з п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.