Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.11.2020 р. № 4889/ІПК/99-00-05-05-02-06

Державна податкова служба України розглянула лист щодо оподаткування підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця – резидента Італії у зв’язку з наданням послуг юридичній особі-резиденту України та надання їй прав на використання об’єктів інтелектуальної власності та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Відповідно до наданої платником інформації, товариство уклало договір про надання послуг з резидентом Італії – приватним підприємцем.

Контрагентом було надано сертифікат, який підтверджує його статус податкового резидента Італійської Республіки.

При цьому у платника виникли питання щодо можливості віднесення послуг, які надає резидент Італії, до діяльності незалежного характеру та щодо розповсюдження дії ст. 14 українсько-італійського договору про уникнення подвійного оподаткування на доходи, отримані резидентом Італії.

Відповідно до положень ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція між Урядом України і Урядом Італійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень, ратифікована Верховною Радою України 17.03.1999, є чинною в українсько-італійських податкових відносинах з  25.02.2003 (далі – Конвенція) і застосовується до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції)  та поширюється на існуючі податки, одним з яких, зокрема в Україні, є «прибутковий податок з громадян» (ст. 2 Конвенції).

Для цілей Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію та будь-яке інше об’єднання осіб (п. 1 ст. 3 Конвенції).

Статтею 4 Конвенції визначено критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються її положення.

У контексті Конвенції оподаткування доходів фізичної особи – резидента України/Італії, який виконує роботу та/чи надає послуги певного характеру, за що отримує відповідний дохід (винагороду) із джерелом його походження з Італії/України, регулюються статтями, які стосуються оподаткування доходів від надання незалежних особистих (індивідуальних) послуг (ст. 14 Конвенції) та залежних особистих послуг  у зв’язку з роботою за наймом (ст. 15 Конвенції).

Так, ст.  14 (Незалежні особисті послуги) Конвенції передбачено:

«1. Доход, що одержується резидентом Договірної Держави від надання професійних послуг чи іншої діяльності незалежного характеру, оподатковується тільки у цій Державі, за винятком випадку, коли він володіє регулярно доступною постійною базою в другій Договірній Державі з метою проведення цієї діяльності. Якщо у нього є така постійна база, доход може оподатковуватись у другій Договірній Державі, але тільки в тій частині, що відноситься до цієї постійної бази.

2. Термін «професійні послуги» включає, зокрема, незалежну наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку діяльність, так само, як і незалежну діяльність лікарів, адвокатів, інженерів, архітекторів, стоматологів і бухгалтерів».

Відповідно до п. 1 ст. 15 ( Залежні особисті послуги) Конвенції «з урахуванням положень статей 16, 18, 19, 20 і 21 цієї Конвенції платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, що одержуються резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі.

Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, отримана винагорода може оподатковуватись у цій другій Державі».

«Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, винагорода, що одержується резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою за наймом, яка здійснюється в другій Договірній Державі, оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо:

a) одержувач перебуває в другій Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів протягом будь-якого дванадцятимісячного періоду, що починається або закінчується у відповідному податковому році; і

b) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом другої Держави; і

c) витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі» (п. 2 ст. 15 Конвенції).

Враховуючи зазначене, у розумінні Конвенції поняття «незалежні особисті послуги» означає діяльність особи, на яку поширюється Конвенція (фізичної особи - резидента відповідної Договірної Держави), незалежного характеру, зокрема, з надання індивідуальних «професійних послуг», перелік  яких, наведений у п. 2 ст. 14 Конвенції, не є вичерпним.

Під «залежними особистими послугами» у контексті ст. 15 Конвенції  слід розуміти послуги фізичної особи - резидента відповідної Договірної Держави, наданих такою особою роботодавцю у межах виконання роботи за наймом, за які ця особа (як найманий працівник) отримує відповідну винагороду (платню, заробітну плату).

Водночас, звертаємо увагу, що з метою вирішення питань трактування  будь-яких положень Конвенції  слід враховувати, що відповідно до п. 3 ст. 26 «Процедура взаємного узгодження» Конвенції визначено, що «компетентні органи Договірних Держав прагнутимуть вирішувати за взаємною згодою питання щодо будь-яких труднощів або сумнівів, що виникають при тлумаченні або застосуванні Конвенції.».

Слід зазначити, що відповідно до ст. 3 Конвенції компетентними органом в Україні є «Міністерство фінансів України або його повноважний представник».

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Мінфін є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, зокрема, забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової та митної політики.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.