Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 26.01.2021 р. № 302/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо оподаткування неприбуткових організацій та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах повноважень повідомляє. 

У запиті заявника поставлено питання щодо відповідності вимогам для перебування у статусі неприбуткової організації комунального некомерційного підприємства, що є закладом охорони здоров’я та внесений до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр) при здійсненні таких операцій:

1) у разі спрямування частини орендної плати за оренду майна, що є власністю міської об’єднаної територіальної громади та знаходиться на балансі такого підприємства і закріплюється за ним на праві оперативного управління, до місцевого бюджету за рішенням міської ради;

2) укладання підприємством договорів медичного страхування медичних працівників такого підприємства на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини та захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб, зокрема коронавірусної хвороби (COVID-19), та сплати відповідних страхових внесків за рахунок коштів, що надходять від Національної служби здоров’я України у вигляді плати за медичні послуги, та за рахунок коштів міського бюджету, виділених як цільове фінансування на проведення страхування медичних працівників.

Відповідно до п.п. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 Кодексу неприбуткові підприємства, установи та організації – це неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Так, згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 п. 133.4            ст. 133 Кодексу;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

внесена контролюючим органом до Реєстру.

Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру встановлює Кабінет Міністрів України (п.п. 133.4.5               п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 440 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру. Відповідно до пункту 3 цього Порядку визначено, що створення і ведення Реєстру здійснюється Державною податковою службою.

Слід зазначити, що доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

Тож, обов’язковими умовами перебування комунального некомерційного підприємства в статусі неприбуткової організації є, зокрема, заборона розподілу доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів таких організацій, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб та використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Отже, щодо питання 1 звернення, спрямування комунальним некомерційним підприємством частини надходжень за оренду майна, закріпленого за ним на праві господарського відання або оперативного управління, до відповідних місцевих бюджетів або органів місцевого самоврядування – засновників таких підприємств, є розподілом отриманих доходів.

Зазначена позиція підтверджується листом Міністерства фінансів України від 20.07.2020 № 11210-09-10/21871.

Щодо питання 2 звернення

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України                          від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон                    № 85/96-ВР).

Статтею 7 Закону № 85/96-ВР встановлено різні види обов’язкового страхування, зокрема, медичне страхування, особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків, а також страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (частина друга ст. 7 Закону № 85/96-ВР).

Порядок та умови обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції (далі – Порядок), і переліку категорій медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1998 року  № 1642 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 4 Порядку передбачено  здійснення обов'язкового страхування відповідних працівників госпрозрахунковими установами і організаціями, госпрозрахунковими підрозділами бюджетних установ і організацій, підприємствами.

Відповідно до п.п. 14.1.52 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір добровільного медичного страхування – договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров'я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій визначає Закон України від 19 жовтня 2017 року  № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2168-VIII).

Програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) – це програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг (включаючи медичні вироби) та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами (п. 1 частини першої ст. 2 Закону № 2168-VIII).

Особливості договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій встановлено ст. 8 Закону № 2168-VIII.

Так, договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між закладом охорони здоров'я незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та Уповноваженим органом.

Договір про медичне обслуговування населення є договором на користь третіх осіб – пацієнтів у частині надання їм медичних послуг та лікарських засобів надавачами медичних послуг.

Відповідно до частини восьмої ст. 10 Закону № 2168-VIII оплата надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій здійснюється на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до електронної системи охорони здоров'я.

Надавач медичних послуг складає звіт в електронній системі охорони здоров'я, в якому зазначається обсяг наданих пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів.

Оплата тарифу за надані медичні послуги та лікарські засоби здійснюється в порядку черговості надходження таких звітів.

Відповідно до п. 38 частини першої ст. 2 Бюджетного кодексу України  одержувач бюджетних коштів – це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Отже, якщо статутом неприбуткової організації, що є комунальним закладом охорони здоров’я, у законодавчо встановленому порядку передбачено проведення медичного страхування своїх працівників (зокрема, на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини та коронавірусною хворобою (COVID-19)), сплата такою неприбутковою організацією страхових внесків в якості страхувальника за договорами медичного страхування медичних працівників не призводить до втрати статусу неприбуткової організації за умови, що фінансування таких заходів здійснюється за рахунок коштів цільового призначення.

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу, така організація підлягає виключенню з Реєстру з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.