Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.02.2021 р. № 349/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо визнання дебіторської заборгованості безнадійною та порядку її списання та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у зверненні ТОВ, що перебуває на загальній системі оподаткування, у 2015-2016 роках обслуговувалось у банківській установі, яка на підставі постанови Національного банку України віднесена до категорії неплатоспроможних та ліквідована. ТОВ визнано кредитором такої банківської установи щодо задоволення вимог за рахунок коштів, отриманих в результаті ліквідації та реалізації майна банку.

Відповідно до інформації, наведеної у зверненні, ТОВ не створювало резерв сумнівних боргів.

За рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО) реалізацію активів банку було завершено, вимоги ТОВ до банку незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Платник звернувся з питаннями щодо:

1. визнання дебіторської заборгованості безнадійною на підставі відповіді ФГВФО;
2. списання такої заборгованості у складі інших операційних витрат та у якому періоді;
3. віднесення всієї суми заборгованості до витрат у IV кварталі
   2020 року та проведення річного коригування фінансового результату до оподаткування;
4. можливості створення резерву сумнівних боргів на 2021 рік.

До питання 1.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Безнадійною заборгованістю визнається заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією (п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Правові засади ліквідації банків визначено Законом України від
07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон № 2121).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121 ліквідація банку – процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 77 Закону № 2121 встановлено, що процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк, як юридична особа, ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звіту про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс.

Тобто, умовою для визнання дебіторської заборгованості банку перед ТОВ безнадійною відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, є зокрема ліквідація банку, що підтверджується записом про державну реєстрацію його припинення у Єдиному державному реєстрі, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

До питань 2,3,4

При формуванні резерву сумнівних боргів, а також списанні за його рахунок безнадійної дебіторської заборгованості п. 139.2 ст. 139 Кодексу встановлено податкові різниці для коригування фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).

Згідно з п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема, на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерву очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

З огляду на викладене, фінансовий результат до оподаткування одночасно збільшується та зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (якщо резерв не створювався), яка відповідає ознакам, визначеним                   п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу (за наявності підтверджуючих документів про банкрутство або припинення юридичної особи (боржника) у зв'язку з його ліквідацією). Таке коригування фінансового результату до оподаткування відбувається в тому звітному (податковому) періоді, на який припадає списання такої заборгованості згідно з правилами бухгалтерського обліку.

У разі наявності дебіторської заборгованості щодо якої існує невпевненість її погашення боржником платник формує резерв сумнівних боргів.

Списання безнадійної дебіторської заборгованості у складі інших операційних витрат, формування резерву сумнівних боргів щодо такої заборгованості здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, питання порядку списання безнадійної дебіторської заборгованості у складі інших операційних витрат, періоду її списання та формування резерву сумнівних боргів належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.