Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.02.2021 р. № 621/ІПК/26-15-33-17-12

Головне управління ДПС у м. Києві  відповідно до статті 52 Податкового кодексу України  від 2 грудня 2010 року № 2755-IV зі змінами та доповненнями (далі – Кодекс) розглянуло Ваше звернення про  надання індивідуальної податкової консультаціїщодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на отриману працівником заробітну плату не за основним місцем роботи  та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №2464 визначено, що базою нарахування ЄВ для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати, за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами та доповненнями заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У пункті 12 частини першої статті 1 Закону № 2464 визначено, що основне місце роботи – це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Обчислення ЄВ здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону №2464 нараховується ЄВ (частина друга статті 9 Закону №2464).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464 ЄВ для платників, зазначених у статті 4  Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відсотка  до визначеної статтею 7  Закону № 2464 бази нарахування ЄВ.

У разі якщо база нарахування ЄВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄВ.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка ЄВ, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Таким чином, якщо працівник протягом календарного місяця крім основного місця роботи працював на іншому підприємстві за сумісництвом, то нарахування ЄВ на  заробітну плату отриману не за основним місцем роботи  здійснюється відповідно до вимог абзацу третього частини п’ятої статті 8 Закону № 2464 незалежно від її розміру за ставкою ЄВ у розмірі 22 відсотка.

 Також повідомляємо, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Контролюючі органи здійснюють свою діяльність в межах повноважень та функцій, визначених у Положенні про Державну податкову службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, та статтею 19 ¹ Кодексу.

Пунктом 19¹.1 статті 19¹ Кодексу, зокрема, передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, установлених Кодексом.

  Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (далі – Мінекономіки), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (зі змінами та доповненнями), Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної політики у сфері праці. Отже, питання щодо застосування норм законодавства про працю не належить до компетенції ДПС, а знаходиться у правовому полі Мінекономіки.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.