Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.03.2021 р. № 895/ІПК/26-15-33-17-12

Головне управління ДПС у м. Києві, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), розглянуло звернення від … щодо застосування окремих норм податкового законодавства та повідомляє.

Платник податку у своєму зверненні зазначив, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі його дружиною в 2010 році було придбано земельну ділянку та житловий будинок, який потім у 2012 році було реконструйовано (прибудова до 1-го поверху). Реєстрація житлового будинку з актуальними характеристиками в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулась вже після розірвання шлюбу в 2020 році.

В результаті поділу спільного майна житловий будинок та земельна ділянка, на який він знаходиться, перейде в приватну власність колишній дружині, а грошові кошти, які були набуті за час шлюбу, отримує заявник.

У зв’язку з чим платник податку просить надати податкову консультацію щодо наступних питань:

1. Чи входить до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків кошти та / або вартість майна, яке отримує колишнє подружжя в результаті поділу їх спільної сумісної власності, зокрема, коли один з них отримує нерухоме майно, а інший - кошти зі складу усього їх спільного майна набутого за час шлюбу, сума яких є співстаною вартості цього спільного нерухомого майна?

2. Чи входить до спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, придбаний та реконструйований під час перебування у шлюбі, але зареєстрований після розірвання шлюбу в 2020 році? Чи вважається зазначений будинок таким, що перебуває у власності понад три роки, з метою застосування п.п. 172.1 ст. 172 ПКУ під час відчуження нерухомого майна?

Щодо першого питання.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ із змінами та доповненнями (далі - СКУ) та Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435- IV із змінами та доповненнями (далі - ЦКУ).

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СКУ).

Відповідно до частин перших ст. ст. 61, 63, 68, 70 СКУ об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому ст. 372 ЦКУ визначено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 ПКУ встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Відповідно до п.п. 165.1.13  п. 16.1 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти або вартість майна (нематеріальних активів), які надходять платнику податку за рішенням суду в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін з урахуванням норм СКУ.

При цьому,  п.п. 1.7 п. 16 ¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ встановлено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

Отже, кошти або вартість майна, отримані платником податку в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тобто не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Щодо другого питання.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Контролюючий орган здійснює свою діяльність в межах повноважень та функцій, визначених ст. 19¹ ПКУ та Положенням про Державну податкову службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 06.03.2019 № 227.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ ПКУ передбачено, що контролюючі органи здійснюють, зокрема, контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, встановлених ПКУ, своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган (п. 52.1 ст. 52 ПКУ).

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 ПКУ,  до якого включається, зокрема, частина доходів від операцій з майном, розмір якого визначається згідно з положеннями ст. 172 ПКУ (п.п. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Статтею 172 ПКУ врегульовано порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна, згідно із п. 172.1 якої дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об'єкт незавершеного будівництва таких об'єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної
ст. 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Крім того, доходи, що не оподатковуються згідно з розділом IV ПКУ, звільняються від оподаткування військовим збором ( п.п. 1.7 п. 16 ¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ).

Відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ.

Вказані доходи також є об'єктом оподаткування військовим збором за ставкою 1,5 відсотки (п.п. 1.2 та п.п 1.3 п. 16 ¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

При цьому сума податку та військового збору визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни (п.п. «а» п. 172.5 ст. 172 ПКУ).

Отже, дохід, отриманий фізичною особою - резидентом від продажу протягом звітного податкового року одного з об'єктів нерухомості, зазначених у
п. 172.1 ст. 172 ПКУ, який перебуває у власності такої особи понад три роки, не є об’єктом для оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

У разі якщо вказаний об'єкт перебуває у власності такої особи менше трьох років, то дохід, отриманий від його продажу, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відсотків та військовим збором за ставкою 1,5 відсотки.

Разом з цим, загальні положення про право власності закріплені в ЦКУ.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, питання термінів виникнення права власності на нерухоме майно та визначення спільної сумісної власності подружжя відноситься до компетенції Міністерства юстиції України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.