Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.03.2021 р. № 1120/ІПК/99-00-18-04-02-06

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) надає індивідуальну податкову консультацію на звернення Товариства щодо використання реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні операцій з прийому та переказу коштів, а також фіскалізації даних операцій.

На сьогодні законодавство України не містить визначення «банківські операції», на яке посилається п. 2 ст. 9 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та Товариство у своєму звернення. При цьому, перелік банківських послуг, які дозволено надавати виключно банкам, що по своїй суті є фінансовими послугами, встановлено ст. 47 Закону України від 07 грудня 2000 року
№ 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність» (далі – Закон № 2121) та не супроводжуються здійсненням розрахункових операцій, у розумінні Закону
№ 265.

Таким чином, банківська діяльність регламентується Законом № 2121, є ліцензійною, провадиться в готівковій та безготівковій формі, не потребує формування розрахункових документів у розумінні Закону № 265, що є спеціальним, а п. 2 ст. 9 Закону № 265 встановлює додаткові пільги з питань незастосування РРО/програмних РРО саме для банків, встановлює обмеження пільги щодо використання програмно-технічних комплексів, які не належать банкам та не може використовуватись, як пільга, небанківськими фінансовими установами з наступних причин.

Згідно із ст. 2 Закону № 2121 із змінами та доповненнями термінології цього закону, в зв’язку із змінами в законодавстві:

банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку;

банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Слід зазначити, що Закон № 2121 не містить визначень «комерційні агенти банків» та «небанківські фінансові установи», не ототожнює їх статус з банками, вживає їх у значенні Закону України від 12 липня 2001 року
№ 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закон № 2664) із змінами та доповненнями, та відповідно п. 4 ст. 6 - у разі суперечності норм Закону № 2121 нормам інших законодавчих актів (включаючи кодекси), норми Закону № 2121 мають перевагу.

Згідно із ст. 1 Закону № 2664:

фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку;

фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Слід зазначити, що відповідно до норм прямої дії наведених законів, будь-який банк, який отримав ліцензію Національного банку України (далі – НБУ) на ведення банківської діяльності, є фінансовою установою, але фінансова установа, яка не має ліцензії НБУ на здійснення банківської діяльності, не вважається банком.

Так, за статусом визначеним законодавством України, небанківська фінансова установа є суб’єктом господарювання – юридичною особою, платником податків на загальній системі оподаткування, яка здійснює не банківську, а підприємницьку (господарську) діяльність на ринку фінансових послуг, з метою отримання прибутку.

Правовідносини у сфері підприємницької (господарської) діяльності регулюються нормами Податкового, Цивільного та Господарського кодексів, а порядок проведення розрахункових операцій, що здійснюються суб’єктами господарювання, встановлено Кодексом та Законом № 265.

Законом № 265 визначено правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

Відповідно до ст. 2 Закону № 265:

розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо;

РРО – пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для подальшого переказу. До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;

Згідно з п. 2 ст. 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та безготівковій формі, зобов’язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);

Разом з тим, про що інформувалось вище, п. 2 ст. 9 Закону № 265 визначено, що РРО/програмні РРО не застосовуються при виконанні банківських операцій, крім:

операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків;

операцій комерційних агентів банків та небанківських фінансових установ з приймання готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування, за винятком програмно-технічних комплексів самообслуговування, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Використання програмно-технічних комплексів самообслуговування з приймання готівки для подальшого її переказу, не переведених у фіскальний режим (не обладнаних переведеними у фіскальний режим реєстраторами розрахункових операцій та/або програмними реєстраторами розрахункових операцій), забороняється.

Відповідно до звернення, Товариство є небанківською фінансовою установою і здійснює діяльність з приймання готівки для подальшого переказу з використанням небанківських ПТКС та, за умови фізичного контакту із споживачами, у своїх відділеннях (пунктах) – тобто, надання фінансових послуг буде здійснюватись суб’єктом господарювання, платником податку на прибуток, що використовує загальну систему оподаткування.

Пунктом 1.24 ст. 1 Закону України від 06 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346) визначено, що переказ коштів – це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Переказ коштів умовно поділяється на три етапи: ініціювання переказу (регулюється ст. 20 – 26 Закону № 2346), виконання переказу (стст. 27, 28 Закону № 2346) та завершення переказу (стст. 30, 31 Закону № 2346).

Зважаючи на це, а також на норми Закону № 2346, діяльність з переказу коштів, є фінансовою послугою щодо надання можливості користувачам ініціювати, виконати та отримати переказ коштів (у тому числі за допомогою ПТКС) та по своїй суті може бути здійснена як в готівковій, так і безготівковій формі.

Крім того, слід враховувати, що під час надання послуги з переказу коштів надавачі такої послуги зазвичай отримують за це відповідну комісійну винагороду.

Згідно із п. 1 ст. 3 Закону № 265 – суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Законодавство України ототожнює готівкові розрахункові операції з розрахунковими операціями, здійсненими за допомогою POS-терміналів та платіжних карток банківських установ, що проводяться суб'єктами господарювання всіх форм власності, у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Додатково повідомляємо, що питання приймання готівки для подальшого її переказу було врегульовано НБУ внесенням змін до діючої редакції Постанови Правління НБУ від 12.02.2013 № 42 «Про врегулювання питань щодо приймання готівки для подальшого її переказу» Постановою Правління НБУ від 19.10.2020 № 143 (далі – Постанова № 42) та прийняттям Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг» від 22.01.2021 № 7 (далі – Положення № 7).

Так, абз. 1 п. 5 Постанови № 42 встановлено, що облік операцій із приймання готівки здійснюється відповідно до законодавства України з питань бухгалтерського обліку, яким є Стандарт бухгалтерського обліку № 13 «Фінансові інструменти», затверджений наказом Мінфіну від 30.11.2001 № 559 та розроблений на виконання Закону України від 16 липня 1999 року
№ 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) із змінами та доповненнями.

В той же час, абз. 2 п. 5 Постанови  № 42 встановлено, що здавання готівки, прийнятої для подальшого її переказу здійснюється відповідно до нормативно-правового акту НБУ з питань ведення касових операцій, яким є Постанова Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (далі – Положення № 148).

Положення № 7 чітко відокремило статус, права та обов’язки банків, в порівнянні з іншими учасниками ринку фінансових послуг, та п. 2 розмежувало договори про надання фінансових послуг, що містять договірні (цивільно-правові відносини), від суто банківських послуг, які також є фінансовими, на які не розповсюджуються дія норм визначених Цивільним кодексом України, та інших законів України.

Таким чином, небанківська фінансова установа, що здійснює діяльність на підставі ліцензії НБУ на переказ коштів без відкриття рахунків, зобов’язана застосовувати РРО та/або ПРРО, при прийманні готівки та прийманні безготівкового переказу, ініційованого за допомогою електронного платіжного засобу (платіжної картки) для подальшого її переказу, у своїх відділеннях (пунктах надання послуг), та не має права використовувати нефіскалізовані ПТКС.

З метою автоматичної фіскалізації процесів надання фінансових послуг, ДПС рекомендує звернутись за консультацією до Національної платіжної системи «Український платіжний простір», платіжною організацією якої є НБУ, щодо адаптації РРО, які перебувають у Державному реєстрі РРО, з платіжною системою, яку використовує Товариство.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 3 Закону № 265 фіскалізації підлягає сума всього переказу, із обов’язковою розбивкою загальної суми: на суму комісії за переказом та безпосередньо суму переказу.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Водночас зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону № 996).

Додатково повідомляємо, що пунктом 52⁸ підрозділу 10 розділу XX Кодексу тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема статтями 52 і 53 Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Податкова консультація відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.