Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.03.2021 р. № 987/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення Товариства            з обмеженою відповідальністю «­­___­­_» (далі – Товариство) щодо оподаткування податком на прибуток підприємств операцій за договорами управління майном та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах повноважень повідомляє.

Згідно із зверненням Товариство планує здійснювати господарські операції за договорами управління майном як управитель, у зв’язку з чим виникають такі питання:

1. Чи потрібно по кожному окремому договору управління майном подавати окрему фінансову звітність?

2.  Чи потрібно при наданні звітності з податку на прибуток підприємств управителем майна як суб’єктом господарювання подавати окремі податкові декларації з податку на прибуток за кожним договором управління майном?

3. Чи має управитель майна враховувати фінансові результати кожного з договорів управління майном при визначенні фінансового результату до оподаткування у своїй фінансовій звітності і, якщо так, то яким чином враховувати?

4. Яким чином слід вираховувати податок на прибуток управителя майном, якщо управитель, здійснюючи операції з інших видів діяльності, відмінних від управління майном, має збитки, а результати діяльності за договорами управління майном прибуткові?

5. Чи може збитковий фінансовий результат діяльності одного договору управління майном зменшувати прибутковий фінансовий результат іншого договору управління майном?    

Щодо питань 1 –  5

У цивільному законодавстві правові відносини, що виникають за договором управління майном, встановлено Главою 70 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Так, відповідно до ст. 1029 ЦКУ за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (частина перша  ст. 1030 ЦКУ).

Статтею 1032 ЦКУ визначено, що установником управління є власник майна.  

Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління (частина п’ята ст. 1033 ЦКУ).

Статтею 1034 ЦКУ встановлено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

При цьому, майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік (частина третя ст. 1030 ЦКУ).

Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням майном (частина перша ст. 1042 ЦКУ).  

Відповідно до п. 64.6 ст. 64 Кодексу на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

Взяття на облік, зокрема, договору управління майном здійснюється шляхом додаткового взяття на облік управителя майна як платника податків – відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору.

З метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 затверджений Порядок обліку платників податків і зборів (далі – Порядок), розроблений відповідно до Кодексу.

Відповідно до п. 3.5 Порядку підставою для взяття на облік договору управління майном є прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію управителя майна платником ПДВ та отримання документів, визначених пунктом 4.7 розділу IV цього Порядку, а саме: заяви за формою № 1-ОПП та копії договору управління майном (договір управління нерухомим майном має бути нотаріально посвідченим).

При цьому, абзацом четвертим п.п. 1.7 Порядку передбачено, що управитель майна – особа (в розумінні підпункту 14.1.139 п. 14.1 ст. 14             розділу I Кодексу для цілей оподаткування розділу V Кодексу, крім осіб, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 п. 180.1 ст. 180 розділу V Кодексу), яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Підпунктом 67.4 ст. 67 Кодексу встановлено, зокрема, що договори управління майном знімаються з обліку у контролюючих органах після їх припинення, розірвання, закінчення строку дії чи після досягнення мети, для якої вони були укладені, визнання їх недійсними у судовому порядку, а також у разі втрати ознак платника податку, які визначені цим Кодексом.

Кодекс не містить положень щодо окремого обліку результатів діяльності за договорами управління майном з метою оподаткування податком на прибуток підприємств.

При цьому управитель майна не подає окремих податкових декларацій з податку на прибуток підприємств, фінансової звітності за кожним договором управління майном, а також не здійснює оформлення окремих додатків до податкової декларації з податку на прибуток відносно таких укладених договорів управління майном (крім договорів з управління активами пайових інвестиційних фондів).

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Розрахунок об’єкта оподаткування податком на прибуток здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності з урахуванням операцій за договорами управління майном, на різниці, які збільшують або зменшують фінансовий результат до оподаткування, відповідно до положень Кодексу.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями).

Питання бухгалтерського обліку операцій за договором управління майном належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Отже, прибуток від кожного договору управління майном та винагорода за управління майном враховується при визначенні фінансового результату до оподаткування установником управління та управителем майна згідно з правилами бухгалтерського обліку.

В доповнення до викладеного у даній індивідуальній податковій консультації ДПС інформує.

Згідно з п.п. 112.8.2 п. 112.8 ст. 112 Кодексу вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, є обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Разом з тим платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов’язку сплати податкового зобов’язання, визначеного Кодексом (п. 53.1 ст. 53 Кодексу).

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.