Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.03.2021 р. № 1109/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо окремих питань оподаткування неприбуткових організацій та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах повноважень повідомляє. 

Згідно із запитом комунальне некомерційне підприємство, що є закладом охорони здоров’я та внесене до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр), звертається з питанням щодо відповідності вимогам для перебування у статусі неприбуткової організації у разі сплати страхових внесків за рахунок власних коштів, отриманих від Національної служби охорони здоров’я України, та коштів місцевого бюджету при укладенні таких договорів обов’язкового страхування та добровільного медичного страхування працівників:

договору обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті;

договору про співробітництво по забезпеченню обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів, що перебувають у користуванні підприємства;

договору обов’язкового особистого страхування працівників відомчої і місцевої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд);

договору обов’язкового страхування працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції;

договору  страхування майнових інтересів, пов’язаних з життям, здоров’ям і/або працездатністю особи;

договору добровільного страхування на випадок інфікування коронавірусною хворобою  (COVID-19) та інші.

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України                          від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон                    № 85/96-ВР).

Статтею 7 Закону № 85/96-ВР встановлено різні види обов’язкового страхування, зокрема: особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб. 

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (частина друга ст. 7 Закону № 85/96-ВР).

Порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, зокрема, працівників бригад медичної допомоги визначається Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року  № 959 (далі – Положення № 959).  

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі – обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулює Закон України від 1 липня 2004 року  № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Власниками транспортних засобів згідно з п. 1.6 ст. 1 Закону № 1961-IV є юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Порядок укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлено розділом ІІ Закону № 1961-IV.

Положення про порядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 року № 232 (далі – Положення № 232).

Порядок та умови обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції (далі – Порядок), і переліку категорій медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1998 року  № 1642 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 4 Порядку передбачено  здійснення обов'язкового страхування відповідних працівників госпрозрахунковими установами і організаціями, госпрозрахунковими підрозділами бюджетних установ і організацій, підприємствами.

Відповідно до п.п. 14.1.52 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір добровільного медичного страхування – договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров'я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Згідно з п.п. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 Кодексу неприбутковими підприємствами, установами та організаціями є неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом ст. 133 Кодексу.

Так, згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

внесена контролюючим органом до Реєстру.

Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

Тож, обов’язковими умовами перебування комунального некомерційного підприємства в статусі неприбуткової організації є, зокрема, заборона розподілу доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів таких організацій, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб та використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Слід зазначити, що відповідно до п. 38 частини першої ст. 2 Бюджетного кодексу України  одержувач бюджетних коштів – це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Отже, якщо в рамках статутної діяльності у законодавчо встановленому порядку неприбутковою організацією, що є комунальним закладом охорони здоров’я, внесеним до Реєстру, за рахунок власних коштів та коштів цільового призначення за бюджетною програмою здійснюються такі операції із забезпечення страхування, а саме: обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті відповідних категорій працівників згідно з Положенням № 959; обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як власника транспортних засобів згідно із Законом                № 1961-IV; обов'язкового особистого страхування працівників відомчої і місцевої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) згідно з Положенням № 232; обов’язкового страхування на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини медичних працівників згідно з Порядком; страхування на випадок інфікування коронавірусною хворобою (COVID-19) медичних та інших працівників такого закладу, що згідно із Законом № 85/96-ВР входить до складу одного із видів обов'язкового страхування, сплата такою неприбутковою організацією страхових внесків в якості страхувальника за відповідними договорами страхування не призводить до втрати статусу неприбуткової організації.

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу, така організація підлягає виключенню з Реєстру з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

В доповнення до викладеного у даній індивідуальній податковій консультації ДПС інформує.

Згідно з п.п. 112.8.2 п. 112.8 ст. 112 розділу ІІ Кодексу вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, є обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено  на контролюючі органи.

Разом з тим, платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов'язку сплати податкового зобов'язання, визначеного Кодексом (п. 53.1 ст. 53 розділу ІІ Кодексу).  

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.