Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.03.2021 р. № 1115/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо окремих питань відповідності вимогам для отримання релігійною організацією статусу неприбуткової та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах повноважень повідомляє. 

Згідно з умовами запиту поставлено питання стосовно дотримання вимог релігійною організацією для внесення такої організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр):

1. Чи вважаються установчі документи юридичної особи, створеної в організаційно-правовій формі «релігійна організація» такими, що не відповідають абзацу четвертому п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу, у випадку, якщо ними передбачено передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету лише у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання), без зазначення такої форми припинення шляхом реорганізації як перетворення, адже спеціальний закон, що регулює порядок діяльності релігійних організацій, не передбачає такого способу припинення як перетворення?

2. Чи є підставою для відмови у включенні релігійної організації до Реєстру у випадку, якщо установчими документами такої релігійної організації не передбачено передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі її припинення в результаті перетворення?

Щодо питань 1 та 2

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі – Закон № 987)та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього (ст. 2 Закону № 987).

Відповідно до частини другої ст. 7 Закону № 987 релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Статтею 18 Закону № 987 встановлено, що релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Порядок припинення діяльності релігійної організації встановлено      статтею 16 Закону № 987, відповідно до якої діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов.

При цьому слід враховувати, що відповідно до частини першої ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті ліквідації або реорганізації, що крім злиття, приєднання, поділу передбачає також проведення реорганізації шляхом перетворення.

Отже, положеннями Закону № 987 не передбачено порядку передачі активів у разі припинення релігійної організації.

Підстави та умови для визнання організацій неприбутковими визначено пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу,  згідно з яким не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом ст. 133 Кодексу.

Згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

внесена контролюючим органом до Реєстру.

Отже, спеціальний порядок передачі активів у разі припинення юридичної особи встановлено абзацом четвертим п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу для усіх неприбуткових організацій, що користуються статусом неприбутковості та не сплачують податок на прибуток підприємств.

На підставі підпункту 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу до неприбуткових організацій, що відповідають вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу і не є платниками податку на прибуток підприємств, зокрема, можуть бути віднесені релігійні організації.

Відповідно до п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Доходи неприбуткових релігійних організацій використовуються також для здійснення неприбуткової (добродійної) діяльності, передбаченої законом для релігійних організацій, у тому числі надання гуманітарної допомоги, здійснення благодійної діяльності, милосердя.

Таким чином, відсутність у спеціальному законі такого способу припинення релігійної організації як перетворення не є підставою для                           недотримання положень податкового законодавства для цілей набуття статусу неприбуткової організації.

Тож зазначене не виключає можливості приведення релігійними організаціями положень установчих документів у відповідність з вимогами Кодексу для внесення до Реєстру, що, зокрема, згідно з абзацом четвертим              п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу означає, що установчі документи такої релігійної організації  мають передбачати передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). 

В доповнення до викладеного у даній індивідуальній податковій консультації ДПС інформує.

Згідно з п.п. 112.8.2 п. 112.8 ст. 112 розділу ІІ Кодексу вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, є обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено  на контролюючі органи.

Разом з тим, платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов'язку сплати податкового зобов'язання, визначеного Кодексом (п. 53.1 ст. 53 розділу ІІ Кодексу).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.