Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.03.2021 р. № 967/ІПК/99-00-04-01-03-06

Державна податкова служба України на звернення товариства з обмеженою відповідальністю (далі – Товариство)  щодо цивільно-правої угоди з надання права користування земельної ділянкою, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Товариство поінформувало, що має намір укласти цивільно-правову угоду про надання права користування земельною ділянкою (далі – Договір) для забудови (суперфіцій) з фізичною особою – нерезидентом (власником земельної ділянки).

Товариство запитує: 1) щодо порядку укладання Товариством з фізичною особою – нерезидентом Договору; 2) щодо порядку оподаткування отриманого власником земельної ділянки – фізичною особою – нерезидентом доходу у вигляді плати за користування земельною ділянкою податком на доходи фізичних осіб та військовим збором згідно з умовами Договору та який розмір ставок.

Щодо порядку укладання Товариством з фізичною особою – нерезидентом Договору

Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Норми Кодексу не поширюються на земельні відносини, що виникають згідно з умовами Договору.

Щодо порядку оподаткування отриманого власником земельної ділянки – фізичною особою – нерезидентом доходу у вигляді плати за користування земельною ділянкою податком на доходи фізичних осіб та військовим збором згідно з умовами Договору та який розмір ставок

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) визначено Главою 16 ¹ Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) та Главою 34 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). 

Статтею 102 ¹ ЗКУ визначені підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою, зокрема для забудови, а саме право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникаєт на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦКУ.

Згідно з п. 6 ст. 102 ¹ ЗКУ укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦКУ з урахуванням вимог ЗКУ.

Відповідно до ст. 413 ЦКУ власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею (ст. 414 ЦКУ).

Разом з тим, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Законом України від 06 жовтня 1999 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі – Закон № 161) (ст. 792 ЦКУ).

Згідно зі ст. 21 Закону № 161 орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Отже, суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними главами ЗКУ, ЦКУ і Законом № 161. Договір про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) передбачає, зокрема, одержання власником такої земельної ділянки плати за користування землекористувачем (суперфіціарієм) земельною ділянкою для забудови. Ця плата не є орендною.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування фізичної особи – нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, визначення якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену ст. 167 Кодексу, та військового збору – 1,5 відс., встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Пунктом 170.1 ст. 170 Кодексу встановлено порядок оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм).

Відповідно до п.п. 170.1.3 п. 170.1 ст. 170 Кодексу нерухомість, що належить фізичній особі – нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу – підприємця або юридичну особу – резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом щодо таких доходів. Нерезидент, який порушує норми цього підпункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку.

Водночас пунктом 170.10 ст. 170 Кодексу визначено особливості оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, у п.п. 170.10.1 якого зазначено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів (п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Враховуючи зазначене, податковий агент – юридична особа при нарахуванні (виплаті) власнику земельної ділянки – фізичній особі – нерезиденту доходу у вигляді плати за користування такою юридичною особою –землекористувачем (суперфіціарієм) земельної ділянки для забудови за договором суперфіцію, повинен застосовувати п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу. Підпункт 170.1.3 п. 170.1 ст. 170 Кодексу не може бути застосований, оскільки договір про надання права на користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) і договір оренди землі за правовою сутністю є різними.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).