Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.04.2021 р. № 1468/ІПК/99-00-09-03-02-06

Державна податкова служба України  на виконання постанови суду та керуючисьп. 52.3 ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодексу) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, надає нову індивідуальну податкову консультацію на звернення Товариства.

Товариство повідомило, що надає підрядні (субпідрядні) послуги з використання  спеціалізованої будівельної техніки. Саме для власної господарської діяльності та забезпечення безперервної роботи будівельної техніки планується оренда автоцистерни або напівпричепу цистерни для доставки пального на місця безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Товариство запитує:

1. Чи необхідно отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо фактично таким місцем зберігання є автоцистерна, напівпричеп цистерна, яка використовується виключно для переміщення власного пального на потреби власного споживання?

2. Які документи необхідно подавати для отримання ліцензії на право зберігання пального, якщо фактичним місцем зберігання пального є автоцистерна (напівпричеп цистерна), яка може знаходитись в різних місцях (на різних територіях, земельних ділянках) в залежності підрядних робіт?

До зазначених запитань.

Згідно з п.п. 14.1.141 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу пальне – нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу.

Акцизний склад пересувний – транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України (пп. 14.1.6 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Розпорядник акцизного складу пересувного – суб’єкт господарювання – платник акцизного податку, який є власником пального та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне, ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 Кодексу (пп.14.1.224 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу (пп.14.1.6 ¹п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481).

Відповідно Закону № 481, ліцензуванню підлягають види діяльності, з пальним, визначення якого, наведене у ст. 14.1.141¹ Кодексу .

Статтею 1 Закону № 481 визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання
(у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у Законі № 481 видів діяльності протягом визначеного строку.

Зберігання пального – це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Відповідно до ст. 1 Закону № 481 зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (частина шістнадцята ст.15 Закону № 481).

Суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Згідно з частиною дев’ятнадцятою ст.15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Інших виключень щодо не отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензії на право зберігання пального визначено ст. 15 Закону № 481.

Річна плата за ліцензію на право зберігання пального становить
780 гривень.

Відповідно до вимог Закону№ 481 у разі здійснення зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробкиліцензія видається за заявоюсуб’єкта господарювання(у тому числі іноземних суб’єктів господарювання, які діють через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Такі суб’єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Паливні баки транспортних засобів, використовуються для подачі пального до двигуна внутрішнього згорання такого транспортного засобу, для приведення його в рух, не є ємностями для зберігання пального, у розумінні Закону № 481.

Статтею 15 Закону № 481, встановлено, що суб’єкти господарювання
(у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно.

Таким чином, у разі якщо Товариство має у власності або у користуванні місце (територію) де перебуватиме ємність, що використовується для зберігання пального, у розумінні Закону № 481, в такому випадку, Товариству необхідно отримати ліцензію на зберігання пального.

У разі, якщо транспортний засіб використовується Товариством виключно для переміщення пального для власного споживання по митній території України, без зберігання у ньому пального у певному місці (території), що перебуває у власності або у користуванні Товариства, в такому випадку ліцензія на зберігання пального не отримується.

При цьому, відповідно до п.п. 230.1.5 п. 230 ст. 230 Кодексу, транспортні засоби, що використовуються суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу, для переміщення на митній території України, зокрема пального для потреб власного споживання чи промислової переробки, повинні обліковуватися в Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне. Перелік транспортних засобів, що переміщують, зокрема пальне розміщується на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Поряд з цим інформуємо, що пунктом 52⁸ підрозділу 10 розділу XX Кодексу тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема статтями 52 і 53 розділу II Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.