Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.04.2021 р. № 1402/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо окремих питань оподаткування неприбуткових організацій та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах повноважень повідомляє. 

Згідно із запитом комунальне підприємство (далі – підприємство), що є закладом охорони здоров’я та внесене до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр), звертається з питаннями щодо відповідності вимогам для перебування у статусі неприбуткової організації у разі проведення таких операцій із:

1) забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту та спецхарчуванням;

2) оплати попередніх та періодичних медоглядів працівників;

3) оплати послуг з проведення інструктажів, навчань з питань охорони праці працівників, навчальних курсів для медичних працівників, що перебувають у штаті підприємства;

4) проведення вакцинації та медичного страхування працівників підприємства;

5) оплати страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортних засобів, що перебувають у користуванні підприємства;

6) проведення особистого страхування працівників від нещасних випадків на транспорті;

7) оплати  страхування медичних працівників  підприємства на випадок інфікування вірусом імунодефіциту;

8) оплати особистого страхування членів добровільної пожежної дружини підприємства.

Щодо питань за операціями 1 – 8

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці визначає Закон України від 14 жовтня 1992 року  № 2694-XII «Про охорону праці» (далі – Закон № 2694-XII), який регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Статтею 7 Закону № 2694-XII передбачено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, зокрема, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою.

Крім того, відповідно до ст. 8 Закону № 2694-XII на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.

Згідно зі ст. 17 Закону № 2694-XII роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Відповідно до ст. 18 Закону № 2694-XII працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.  

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85/96-ВР).

Статтею 7 Закону № 85/96-ВР встановлено різні види обов’язкового страхування, зокрема: медичне страхування; особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (частина друга ст. 7 Закону № 85/96-ВР).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі – обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулює Закон України від 1 липня 2004 року  № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Власниками транспортних засобів згідно з п. 1.6 ст. 1 Закону № 1961-IV є юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Порядок укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлено розділом ІІ Закону № 1961-IV.

Порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, зокрема, працівників бригад медичної допомоги визначається Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України  від 14 серпня 1996 року  № 959 (далі – Положення № 959).  

Порядок та умови обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції (далі – Порядок), і перелік категорій медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1998 року  № 1642 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 4 Порядку передбачено  здійснення обов'язкового страхування відповідних працівників госпрозрахунковими установами і організаціями, госпрозрахунковими підрозділами бюджетних установ і організацій, підприємствами.

Положення про порядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 року № 232 (далі – Положення № 232).

Відповідно до п.п. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 Кодексу неприбуткові підприємства, установи та організації – це неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Відповідно до пункту 133.4 ст. 133 Кодексу не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом ст. 133 Кодексу.

Так, згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 п. 133.4  ст. 133 Кодексу;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

внесена контролюючим органом до Реєстру.

Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

Тож, обов’язковими умовами перебування комунального підприємства у статусі неприбуткової організації є, зокрема, заборона розподілу доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів таких організацій, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб та використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Отже, якщо в рамках статутної діяльності у законодавчо встановленому порядку підприємством, що є комунальним закладом охорони здоров’я, внесеним до Реєстру, здійснюються такі операції: забезпечення відповідних працівників, визначених статтями 7 та 8 Закону № 2694-XII, спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту та спецхарчуванням; оплата попередніх та періодичних медоглядів працівників та послуг з проведення інструктажів, навчань з питань охорони праці, правил поведінки у разі виникнення аварії у порядку, встановленому Законом № 2694-XII, навчальних курсів для медичних працівників, що перебувають у штаті підприємства; проведення вакцинації та медичного страхування працівників підприємства в рамках обов'язкового страхування; обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як власника транспортних засобів згідно із Законом № 1961-IV; обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті відповідних категорій працівників згідно з Положенням № 959; страхування медичних працівників у якості страхувальника на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини (обов'язкове страхування згідно з Порядком); обов'язкового особистого страхування членів добровільних пожежних дружин (команд) згідно з Положенням № 232, то проведення таких операцій не призводить до втрати статусу неприбуткової організації.

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу, така організація підлягає виключенню з Реєстру з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.