Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.05.2021 р. № 2149/ІПК/99-00-04-03-03-09

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула Ваше звернення від … щодо практичного застосування норм податкового законодавства, і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у листі.

Платник податків зазначає, що є громадянкою України, та звернулась до нотаріуса за отриманням спадщини після смерті тітки. При цьому тітка була знята з реєстраційного обліку місця проживання в Україні 18 червня 2019 року, але не змінюючи громадянства України зареєструвала місце проживання в Російській Федерації з 02 квітня 2016 року і знята з реєстрації у зв’язку зі смертю 24 вересня 2020 року.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання сплати нею податків при оформленні спадщини.

Визначення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – це фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в»    п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу резидента України встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа –резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Отже, фізична особа – громадянин іноземної держави може вважатися резидентом України, за умови дотримання перелічених положень п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Водночас, Кодекс не містить норм щодо необхідності одержання будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус резидента України.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, згідно з п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст.162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

До загального (місячного) оподаткованого доходу платника податку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого в дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV Кодексу (п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи у дарунок  коштів, майна, майнових чи немайнових прав, регулюється ст.174 Кодексу, якою встановлено різні ставки для оподаткування доходу платника податку, одержаного у вигляді спадщини, залежно від ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем та їх резидентського статусу.

Зокрема, відповідно до п.п. «а» п.п. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 Кодексу за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковуються об’єкти спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення.

Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім’ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей              розділу IV Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки (п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з п.п. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 Кодексу, вартість будь-якого об’єкту спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не зазначені у п.п. 174.2.1
п. 174.2 ст.174 Кодексу, оподатковується за ставкою, встановленою п. 167.2 ст.167 Кодексу (5 відсотків).

Водночас п.п. 174.2.3 п. 174.2 ст. 174 Кодексу встановлено, що для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується, зокрема, спадкоємцем-резидентом від спадкодавця-нерезидента застосовується ставка податку 18 відсотків, визначена п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором                (п.п. 1.2 п.16¹ підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).

Згідно з п. 174.3 ст. 174 Кодексу особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Враховуючи викладене, у разі якщо фізична особа за жодним з критеріїв, визначених п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14 ст. 14 Кодексу, не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

При цьому, якщо фізичною особою – резидентом отримується спадщина від фізичної особи – нерезидента, то дохід у вигляді вартості успадкованого майна оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс., та військовим збором – 1,5 відс., не залежно від ступеня спорідненості.

Водночас зауважуємо, що відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон №3425) нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Згідно зі ст. 46 Закону № 3425 нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.