Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 04.06.2021 р. № 2253/ІПК/99-00-07-05-01-06

Державна податкова служба України розглянула звернення
ФОП Явдощенко А.А.(далі - Підприємець) від 25.03.2021,
(вх. ДПС № 1670/ІПК/6 від 31.03.2021) щодо надання податкової консультації стосовно застосування реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) та в порядку статті 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) повідомляє.

Відповідно до звернення,підприємець знаходиться на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку третьої групи.Основний вид діяльності 56.10 «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування».

Підприємець просить надати роз’яснення щодо правових засад застосування РРО та ідентифікації коду УКТ ЗЕД столових вин.

Згідно із статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 21 Кодексупосадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Підпунктом 14.1.172¹ пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що індивідуальна податкова консультація, це роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Згідно з пунктом 52.1 статті 52 Кодексу, за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній формі повинно містити:

найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;

код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);

зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин);

підпис платника податків або кваліфікований електронний підпис;

дату звернення.

Щодо «Основного виду діяльності 56.10. «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування», як в контексті звернення,  повідомляємо наступне.

Згідно з наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 N 457 затверджено Класифікатор видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі - ДК 009:2010), відповідно до якого фізична особа при здійсненні державної реєстрації фізичної особи - підприємця обирає вид діяльності, який планує здійснювати під час господарської діяльності.

Відповідно до ДК 009:2010 група 56.1 "Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування" включає клас КВЕД 56.10 "Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування".

Цей клас включає послуги з надання харчування споживачам, незалежно від того, чи їх подають у спеціалізованих місцях громадського харчування або в ресторанах самообслуговування, чи їх споживають у приміщенні, забирають із собою або замовляють додому. До цього класу також відносять приготування та подачу їжі для негайного споживання з автомобілів або пересувних вагончиків.

Цей клас включає діяльність:  ресторанів, кафе, ресторанів швидкого обслуговування, місць з наданням їжі для споживання за межами закладу,  вагончиків з продажу морозива, пересувних вагончиків з продажу їжі,  діяльність із приготування їжі в торговельних наметах.

Тобто, зазначений вид діяльності не можливо однозначно класифікувати як надання послуг.

Оскільки наявність того чи іншого КВЕДу є недостатнім критерієм для встановлення фактичних обставин ведення підприємницької діяльності, а Ваше звернення не містить конкретних прикладів, у ДПС відсутня інформація для вичерпної відповіді по суті, тому надаємо відповідь, виходячи із загальних вимог чинного законодавства.

Щодо правових засад застосування РРО.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначено Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ
"Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі – Закон № 2346).

Для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій (формі грошових знаків), так і в безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України (пункт 4.1 статті 4 Закону № 2346).

Також, відповідно до пунктів 6, 7 статті 7 Закону України
від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" зі змінами та доповненнями Національний банк України, зокрема, регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками, та визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України
29.03.2004 за № 377/8976, визначено, що безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Таким чином, переказ коштів з рахунку клієнта/платника на рахунок отримувача/підприємця є безготівковою операцією, незалежно від того чи був використаний електронний платіжний засіб для його ініціювання чи ні.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій
(далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265), дія якого поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Пунктами 1 та 2 статті 3 Закону № 265 передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний РРО операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Законодавство України ототожнює готівкові розрахункові операції з розрахунковими операціями, здійсненими за допомогою POS-терміналів та платіжних карток банківських установ, що проводяться суб'єктами господарювання всіх форм власності, у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Застосування РРО залежить не від форми розрахункових операцій, а від способу їх здійснення. Наприклад, у разі здійснення розрахунків шляхом внесення готівки через касу банку, РРО може не застосовуватись.

Форму та зміст розрахункового документу/ електронного розрахункового документу визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350.

Згідно з пунктом 296.10 статті 296 Кодексу, реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку першої групи.

Пунктом 61 підрозділу 10 інших перехідних положень розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу встановлено, що до 1 січня 2021 року РРО не застосовуються платниками єдиного податку другої - четвертої груп (фізичними особами - підприємцями) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень, крім тих, які здійснюють:

реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту;

реалізацію лікарських засобів та виробів медичного призначення.

У разі перевищення платником єдиного податку другої - четвертої груп (фізичною особою - підприємцем) в календарному році граничного обсягу доходу встановленого Кодексом, застосування РРО для такого платника єдиного податку є обов'язковим. Застосування РРО починається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується в усіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку.

Не зважаючи на пільгу, встановлену пунктом 14 статті 9 Закону № 265 щодо незастосування РРО, при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, норми Кодексу мають вищу юридичну силу та є обов’язковими до виконання, про що і зазначено в преамбулі Закону № 265.

В даному випадку діє норма статті 5 Кодексу, тобто, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу.

Відповідно до податкової декларацій платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця Явдощенко А.А. за 2019 рік платником задекларовано обсяг доходу у розмірі1767515 гривень.

Тобто, в 2019 році був перевищений граничний обсяг доходу встановлений Кодексом. 

З урахуванням викладеного повідомляємо, що здійснення
ФОП Явдощенко А.А.розрахункових операцій у розумінні Закону № 265 супроводжується обов’язком щодо застосовування РРО з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням перевищення граничного обсягу доходу встановленого Кодексом, та має бути продовжений в усіх наступних податкових періодах протягом реєстрації, як платника єдиного податку.

Звертаємо увагу, що за наявною інформацією,
ФОП Явдощенко А.А. має зареєстрований в установленому порядку РРО.

У разі наявності зареєстрованого РРО, суб’єкт господарювання зобов’язаний проводити розрахункові операції через такий РРО зі створенням та видачею відповідного розрахункового документу на загальних підставах.

Водночас, при здійсненні розрахунків виключно у безготівковій формі:

• шляхом переказу коштів замовниками із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок через установу банку;
• шляхом внесення коштів через касу банку (в тому числі онлайн-банкінг);
• у разі проведення розрахунків у касі банку через платіжний термінал та/або ПТКС, який належить банку;

РРО може не застосовуватись, не зважаючи на перевищення граничного обсягу доходу у 2019 році.

 

Щодо коду УКТ ЗЕД столових вин.

Підпунктом 3 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Кодексу визначено, що не може бути платником єдиного податку першої - третьої груп підприємець у разі продажу ним підакцизних товарів (крім діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива, сидру, перрі (без додання спирту) та столових вин).

Правові відносини у сфері виноградарства та виноробства України, пов’язані з веденням виноградників та виробництвом винограду, вина та інших продуктів виноробства, визначає регламентацію і контроль в цих галузях виробництва, права і обов’язки виробників, повноваження органів виконавчої влади і спрямований на посилення боротьби з фальсифікацією виноробної продукції в Україні регулює Закон України від 16 червня 2005 року № 2662-IV «Про виноград та виноградне вино» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2662).

Відповідно до п. 28 ст. 1 Закону № 2662 вино столове – це вино, виготовлене шляхом повного чи неповного збродження сусла. Залежно від вмісту цукру, столове вино поділяється на сухе, напівсухе, напівсолодке.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров’я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 481).

Відповідно до абзацу першого частини другої ст. 11 Закону № 481 маркування виноробної продукції, яка реалізується в Україні, здійснюється відповідно до Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» з урахуванням особливостей, встановлених
Законом № 481.

З урахуванням викладеного, маркування виноробної продукції, обов’язково має містити інформацію, передбачену ст. 11 Закону № 481, зокрема, має бути наявна назва виноробної продукції. Разом з цим, у супровідних документах від постачальника, що свідчать про походження такої продукції, в обов’язковому порядку має бути зазначене найменування кожної одиниці продукції із зазначенням коду УКТ ЗЕД, який відповідає такому найменуванню.

Тобто визначити приналежність виноробноїпродукції до столових вин можна за інформацією на етикетці, супровідних документах від постачальника та коду УКТ ЗЕД.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платникомподатків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.