Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.04.2021 р. № 1776/ІПК/26-15-04-03-11

Головне управління ДПС у м. Києві розглянуло звернення                              щодо оподаткування доходів нерезидента від надання рекламних послуг та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755–VI (із змінами і доповненнями) (далі – Кодекс), в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Як викладено в зверненні, товариство – резидент України, який є платником податку на прибуток та платником ПДВ, планує замовити рекламні послуги через соціальні мережі у нерезидента (резидента Ірландії).

Товариство просить надати роз’яснення щодо оподаткування таких рекламних послуг з урахуванням міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування.

Особливості оподаткування нерезидентів визначено п. 141.4 ст. 141 розд. ІІІ Кодексу.

Відповідно до п.п. 141.4.6 п. 141.4 ст. 141 розд. ІІІ Кодексу резиденти, у тому числі фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, або суб’єкти господарювання (юридичні особи чи фізичні особи – підприємці), які обрали спрощену систему оподаткування, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

Пунктом 3.2 ст. 3 Кодексу встановлено, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція між Урядом України і Урядом Ірландії про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та доходи від відчуження майна (далі – Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 15 липня 2015 року, набрала чинності 17 серпня 2015 року.

Відповідно до п. 1 ст. 7 Конвенції Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як зазначено вище, прибуток підприємства може бути оподаткований в іншій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

Тобто згідно з положеннями Конвенції резидент Ірландії не повинен платити в Україні податок з доходів, що одержані від резидента України, за виробництво та/або розповсюдження реклами за умови, що такий резидент Ірландії не здійснює вказану діяльність в Україні через розташоване в Україні постійне представництво.

Угоди про уникнення подвійного оподаткування, в тому числі  і зазначена Конвенція, укладаються з метою недопущення ситуації, коли один і той самий дохід оподатковується двічі: у країні, яка є джерелом доходу, та у країні-резиденції особи, що отримує дохід.

Зважаючи на те, що положення п.п. 141.4.6 п. 141.4 ст. 141 розд. ІІІ Кодексу не покладають на нерезидента обов’язок сплачувати податок з доходу нерезидента та не призводять до зменшення суми доходу, що сплачується нерезиденту, подвійне оподаткування не виникає. Тобто положення п.п. 141.4.6 п. 141.4 ст. 141 Кодексу ніяким чином не впливають на виконання положень Конвенції, а Конвенція не встановлює ніяких інших правил щодо застосування зазначеної норми Кодексу, зважаючи на те, що ця норма не стосується оподаткування доходів нерезидента.

Статтею 23 «Недискримінація» Конвенції встановлюються правила, відповідно до яких резиденти однієї Договірної Держави не будуть підлягати дискримінаційному оподаткуванню в іншій Договірній Державі.

Зокрема, п. 3 ст. 23 Конвенції встановлено, що за винятком випадків, коли застосовуються положення п. 1 ст. 9 «Асоційовані підприємства», п. 7 ст. 11 «Проценти» або п. 6 ст. 12 «Роялті» Конвенції, проценти, роялті та інші виплати, що сплачуються підприємством Договірної Держави резиденту другої Договірної Держави, з метою визначення оподатковуваного прибутку такого підприємства підлягають вирахуванню на тих же умовах, так, якби вони сплачувались резиденту першої згаданої Держави.

Тобто п. 3 ст. 23 Конвенції містить вимогу щодо дотримання (за винятком окремих випадків) єдиних для резидентів і нерезидентів правил, встановлених податковим законодавством відповідної Договірної Держави, для врахування витрат при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток. В контексті положень вказаного пункту ст. 23 Конвенції виплати, які резидент України сплачує резиденту Ірландії за виробництво та/або розповсюдження реклами, з метою визначення оподатковуваного прибутку резидента України повинні належати до врахування за таких же умов, якщо б вони сплачувались резиденту України. Зазначене положення Конвенції забороняє дискримінацію щодо знижки розміру вирахувань при обчисленні оподатковуваного прибутку та не містить вимог щодо заборони для Договірної Держави справляти податок, встановлений внутрішнім законодавством для своїх резидентів.

Таким чином, відповідно до п.п. 141.4.6 п. 141.4 ст. 141 розд. ІІІ Кодексу резидент України, який здійснює виплату резиденту Ірландії за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати повинен сплачувати податок за ставкою 20 відсотків суми такої виплати за власний рахунок.

Стосовно податку на додану вартість (далі – ПДВ)

         Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 розд. V Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 розд. І Кодексу).

Пунктами 186.2 - 186.4 ст. 186 розд. V Кодексу встановлено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Зокрема, місцем постачання послуг, перерахованих у п. 186.3 ст. 186 розд. V Кодексу, а саме, рекламних послуг, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 ст. 186 розд. V Кодексу, є місце реєстрації постачальника (п. 186.4 ст. 186 розд. V Кодексу).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій платника податку з постачання послуг безпосередньо залежить від виду послуг та місця постачання таких послуг.

Особливості оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статтях 180 і 208 розд. V Кодексу.

Згідно з п. 180.2 ст. 180 розд. V Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Пунктом 208.5 ст.  208 розд. V Кодексу визначено, що отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил розділу V Кодексу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Пунктом 187.8 ст. 187 розд. V Кодексу встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Відповідно до п.  208.2 ст. 208 розд. V Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує ПДВ за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 розділу V Кодексу.

Відповідно до п. 190.2 ст. 190 Кодексу, для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов’язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

Слід зазначити, що ст. 36 розд. I Кодексу встановлено, що платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 розд. IІ Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.