Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 14.06.2021 р. № 2383/ІПК/99-00-09-03-02-06

Державна податкова служба України відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула запит суб’єкта господарювання стосовно надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства, та в межах компетенції повідомляє таке.

У зверненні суб’єкт господарювання поінформував, щоє платником єдиного податку на другій групі. Для розширення своєї діяльності та підвищення ефективності виробництва, у нього виникла потреба в доставці моторного палива (дизельне паливо) у віддалений район, в якому планує проводити господарську діяльність. Для доставки пального, хоче використовувати автомобільнуцистерну (бензовоз) власну, або орендовану.

Але так як відстань до найближчої АЗС значна, і з метою економії витрат на доставку палива, планує доставляти більшу його кількість, а залишок зберігати в автомобільній цистерні, на орендованій неподалік автостоянці (охоронна територія приватного підприємства), що знаходиться в тому районі.

Враховуючи вище зазначене, платником порушуються наступні питання:

1.Чи підпадає автомобільна цистерна (рухомий об'єкт), під вимогу ліцензування зберігання пального для власних потреб, для об’єктів нерухомості (будівлі, земельні ділянки)?

2.Чи підпадає резервуар автомобільної цистерни, в момент простою на парковці, під вимогу ліцензування зберігання пального для власних потреб?

3.Якщо мені буде необхідно придбати ліцензію, то чи потрібно вказувати як фактичне місце зберігання палива орендоване паркомісце, та як ємність зберігання резервуар автомобіля?

4.Куди та перелік яких документів потрібно подавати у разі ситуації зазначеної в третьому запитанні?

5.Чи потрібно реєструвати в ДФС, переміщення пального від АЗС до місця заправки техніки?

6.Якщо реєстрація на переміщення потрібна, то яким чином та в які терміни правильно її здійснити?

До запитань 1 та 2.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року№481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі – Закон №481).

Відповідно Закону № 481, ліцензуванню підлягають види діяльності, з пальним, визначення якого, наведене у ст. 14.1.141¹ Кодексу .

Статтею 1 Закону № 481 визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання
(у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у Законі № 481 видів діяльності протягом визначеного строку.

Зберігання пального – це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (частина шістнадцята ст.15 Закону № 481).

Суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Згідно з частиною дев’ятнадцятою ст. 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Інших виключень щодо не отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Враховуючи зазначене, у разі, якщо транспортний засіб (автоцистерна)використовується Товариством виключно для переміщення пального для власного споживання по митній території України, без постійного місця зберігання у ньому пального у певному місці (території), що перебуває у власності або у користуванні Товариства, в такому випадку ліцензія на зберігання пального не отримується.

  До запитання 3 та 4.

  Відповідно до ст.15 Закону№481 ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.

Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

 - документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об’єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці  зберігання пального, необхідних для зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки;

  - Річна плата за ліцензію на право зберігання пального становить 780 грн.

Суб’єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб’єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (ст. 1 Закону 481).

Враховуючи вищевикладене, у суб’єкта господарювання виникатиме обов’язок отримати ліцензію на право зберігання пального лише у випадку його зберігання у місці (території), на якому розташовані зокрема ємності, що використовуються зберігачем, до якої відноситься автомобільна цистерна.

До запитання 5 та 6.

Відповідно до п.п.230.1.5. п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, транспортні засоби, що набули статусу акцизних складів пересувних, а також транспортні засоби, що використовуються суб'єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу, для переміщення на митній території України власного пального для потреб власного споживання чи промислової переробки, повинні обліковуватися в Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий. Перелік транспортних засобів, що переміщують пальне розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Включення/виключення транспортних засобів до/з Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий, здійснюється автоматично на підставі даних акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, або на підставі заявок на переміщення пального транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними, із зазначенням періоду переміщення такого пального, або на підставі митних декларацій при переміщенні пального митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України. Такі заявки подаються суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизних складів, до переміщення митною територією України у транспортних засобах, які не є акцизними складами пересувними, власного пального для потреб власного споживання чи промислової переробки. Форма заявки на переміщення пального транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Такі заявки у формі електронних документів надсилаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Переміщення пального транспортними засобами, що не зазначені в акцизних накладних, зареєстрованих у Єдиному реєстрі акцизних накладних, складених на операції, при здійсненні яких переміщується пальне у таких транспортних засобах, а також не зазначені у заявках на переміщення пального транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними, які надіслані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, забороняється.

Транспортні засоби, що використовуються для переміщення на митній території України пального, не облаштовуються витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Форма заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними та Порядок заповнення заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними, затверджені наказом Мінфіну №188 від 08.05.2019 року.

Для надання більш повної та ґрунтовної відповіді на ці питання  платник має право повторно звернутися до контролюючого органу за індивідуальною податковою консультацією та надати копії відповідних документів, з наведенням детального опису суті здійснюваних операцій.

Поряд з цим інформуємо, що пунктом 52⁸ підрозділу 10 розділу XX Кодексу тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема статтями 52 і 53 розділу II Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.