Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.06.2021 р. № 2565/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо оподаткування транспортно-експедиційних послуг, наданих нерезидентомта керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс),повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство, яке є платником єдиного податку ІV групи уклало договір на транспортно-експедиційне обслуговування з нерезидентом, зареєстрованим у Республіці Польща. Відповідно до договору транспортно-експедиційного обслуговування експедитор організовує перевезення різними видами тарнспорту, укладає договори з портами, перевізниками та іншими організаціями на перевезення та додаткові роботи та послуги

У зв’язку з чим, виникли питання:

1. Чи потрібно Товариству при оплаті послуг транспортно-експедиційного обслуговування нараховувати та сплачувати податок на дохід нерезидента з джерелом походження з України?

2. Чи потрібно нараховувати ПДВ на суму транспортно-експедиційних послуг якщо вантаж рухався за  одним транспортним документом?

3. Чи повинне Товариство подавати до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств та додаток ПН, якщо відповідно до норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування доходи нерезидента із джерелом їх походження з України звільняються від оподаткування?

Також, Товариством укладено договір на поставку обладнання з урахуванням його транспортування з нерезидентом, зареєстрованим в Австрії, у зв’язку з чим виникло питання щодо утримання податку на дохід нерезидента із джерелом його походження з України.

Щодо питань 1, 4.

Згідно з пунктом 1 статті 909 Цивільного кодексу України
від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦКУ) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними Кодексами (статутами) (пункт3 статті 909 ЦКУ).

Слід також зазначити, що положеннями глави 65 ЦКУ регулюються взаємовідносини, що виникають за договорами транспортного експедирування.

Так згідно з пунктом 1 статті 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Пунктом 2 статті 929 ЦКУ визначено, що положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов’язки експедитора виконуються перевізником.

Згідно пункту 1 статті 931 ЦКУ розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб (пункт 1 статті 932 ЦКУ).

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі – Закон № 1955).

Відповідно до статті 9 Закону №1955 у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов’язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Слід зазначити, що у разі залучення до надання транспортно-експедиторських послуг іноземних компаній, необхідно враховувати, що під час здійснення розрахунків, Підприємство виступає податковим агентом при сплаті податку на дохід нерезидента з джерелом їх походження з України.

Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

З урахуванням п.п. «к» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, не вважаються доходом, отриманим нерезидентом із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу, зокрема, доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Отже, у разі якщо нерезидент надає послуги з організації перевезення вантажу (без використання власних транспортних засобів), то компенсація вартості таких послуг нерезиденту не є об’єктом оподаткування згідно з п.  141.4 ст. 141 Кодексу.

Водночас, якщо нерезидент здійснює перевезення вантажу власним транспортом, то такі послуги перевезення розглядаються як фрахт.

Згідно з п.п. 14.1.260 п.14.1 ст. 14 Кодексу фрахт – винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для:

перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами;

перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Підпунктом 141.4.4 п. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено, що сума фрахту, що сплачується нерезиденту резидентом, у тому числі фізичною особою –   підприємцем, фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єктом господарювання (юридичною особою чи фізичною особою – підприємцем), який обрав спрощену систему оподаткування, або іншим нерезидентом, який провадить господарську діяльність через постійне представництво за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому:

базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту;

особами, уповноваженими справляти податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником податку, а також суб’єктом спрощеного оподаткування.

Відповідно до п.п. 14.1.12 п. 14.1 ст.14 Кодексу базовою ставкою фрахту вважається сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.

Таким чином, якщо послуги з перевезення здійснюється безпосередньо нерезидентом, то такі послуги розглядаються як фрахт і підлягають оподаткуванню відповідно до п.п. 141.4.4 п. 141.4 ст.141 Кодексу, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів щодо звільнення від оподаткування або зменшення ставки для оподаткування.

Відповідно до абзацу першого п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа – підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Щодо питання  2.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно п.п. «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п.14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Пунктами 186.2 - 186.4 ст. 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Зокрема, місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання (п.п. «ж» п. 186.3 ст. 186 Кодексу).

Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статтях 180 і 208 Кодексу.

Згідно з п. 180.2 ст. 180 Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Відповідно до пунктів 208.2 – 208.5 ст. 208 Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим - шостим п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2
ст. 190 Кодексу  .

При цьому отримувач послуг - платник податку у порядку, визначеному ст. 201 Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Таким чином, якщо транспортно-експедиторські послуги постачаються нерезидентом України, а замовником таких послуг є платник податку - резидент, то місцем постачання таких транспортно-експедиторських послуг відповідно до п.п. «ж» п. 186.3 ст. 186 Кодексувважається митна територія України.

Отже, за операцією з отримання транспортно-експедиторських послуг від нерезидента платник податку – резидент – отримувач таких послуг зобов’язаний визначити податкові зобов’язання з ПДВ та скласти і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідну податкову накладну виходячи із сумитаких отриманих від нерезидентатранспортно-експедиторських послуг (незалежно від того, на яких умовах здійснюється міжнародне перевезення вантажу в межах отримання таких транспортно-експедиторських послуг).

Щодо питання 3.

Як заначалось вище, у разі виплати на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-якого доходу (прибутку) з джерелом походження з України юридичні особи – платники єдиного податку повинні утримувати й перераховувати до відповідного бюджету податок з доходів нерезидента. 

Крім того, за підсумками податкового (звітного) року платнику єдиного податку необхідно подати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств та Розрахунок (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України як додаток до неї.

Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, нарахованих за звітний (податковий) період, відображається у рядку 23 ПН податкової декларації з податку на прибуток підприємств (далі – Декларація), затвердженої наказом Мінфіну від 20.10.2015 № 897.

Отже, суми доходів нерезидентівіз джерелом їх походження з України, обов’язково відображаються у додатку ПН до рядка 23 ПН Декларації, незалежно від звільнення від оподаткування відповідно до норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування.

Водночас зазначаємо, що відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.