X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.07.2021 р. № 2610/ІПК/99-00-04-03-03-06

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення щодо застосування спрощеної системи оподаткування фізичної особи – підприємця і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні зазначив, що є фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої  групи.

Платник податків просить надати роз’ясненняна  питання:

чи може фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надавати послуги фізичній особі – нерезиденту;

чи можливо для отримання оплати відкрити валютний рахунок;

чи вважається надходження оплати від фізичної особи – нерезидента розрахунковою операцією, яка передбачає видачу фіскального чеку у разі перевищення платником податків граничного обсягу доходу, встановлено для незастосування РРО.

 

Щодоможливості фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої групи надавати послуги фізичній особі – нерезиденту

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV ПКУ.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розділу XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.2 ст. 291 ПКУ).

До другої групи платників єдиного податку належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб, обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ).

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не є специфічним, а використовується у загальному значенні.

При цьому «населення» - це сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством (З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції).

Враховуючи викладене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи, має право надавати послуги виключно платникам єдиного податку та/або населенню (фізичним особам, в тому числі іноземним громадянам, які живуть в Україні тривалий час).

Якщо фізична особа – нерезидент не знаходиться в юрисдикції України, то фізична особа– підприємець – платник єдиного податку має право надавати послуги такому нерезиденту за умови переходу фізичної особи– підприємцяна сплату єдиного податку, встановленого для третьої групи платників єдиного податку або на сплату інших податків і зборів.

Щодо можливості відкриття валютного рахунку для отримання оплати

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 191.1 ст. 191ПКУ передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених ПКУ, а також надають індивідуальні податкові консультаціїз питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Закон України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі - Закон № 2473) визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Резиденти з урахуванням обмежень, визначених Законом № 2473 та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції (п. 3 ст. 4 Закону № 2473).

Згідно з п. 4 ст. 5 Закону № 2473 порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України.

Крім того, п. 4 та п. 8 ст. 7 Закону України від 20 травня 1999 року
№ 679-XIV «Про Національний банк України» передбачено, що до функцій Національного банку України належить, зокрема   встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі.

Отже, питання відкриття валютного рахунку фізичною особою – підприємцем належать до компетенції Національного банку України.

Чи вважається надходження оплати від фізичної особи – нерезидента розрахунковою операцією, яка передбачає видачу фіскального чеку у разі перевищення платником податків граничного обсягу доходу, встановлено для незастосування РРО

Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку передбачено ст. 296 ПКУ.

Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(далі - Закон № 265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі -  РРО) та програмних РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Згідно зіст. 2 Закону № 265 розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до ст. 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема, але не виключно:

Таким чином, у зв’язку з тим, що у зверненні відсутня достатня інформація для надання вичерпної відповіді по суті порушеного питання, зокрема не відображено спосіб оплати за надані послуги, вид послуг, які надаються, місце здійснення розрахунків та місце надання послуг, відповідь надається виходячи із загальних вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.