Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.07.2021 р. № 2830/ІПК/99-00-21-02-02-09

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо доходів нерезидента, отриманих за договором доручення через резидента України – фізичну особу підприємця у 2014 році за надання послуг та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, повідомляє.

Відповідно до інформації, наведеної у зверненні, у 2014 році фізична особа підприємець – резидент України запропонував ФО послуги, які надавались Нерезидентом. Між Нерезидентом і фізичною особою підприємцем існував договір доручення. ФО перерахувала на користь нерезидента кошти за такі послуги, але послуги не були виконані таким нерезидентом і не повернені за зверненням ФО.

ФО просить надати роз’яснення з наступних питань:

1. Чи можна вважати постійним представництвом Нерезидента фізичну особу підприємця, яка за договором доручення вчиняла дії просування та рекламування послуг Нерезидента, в наслідок чого Нерезидент отримував дохід з джерелом походження з України (з посиланням на законодавство, чинне в період з 01.05.2014 – 01.09.2014)?

2. Який порядок дій повинен був вчинити Нерезидент для правомірного отримання доходу з джерелом походження з України у період часу з 01.05.2014 – 01.09.2014?

3. Які правові наслідки для Нерезидента у зв’язку із здійсненням ним діяльності з отриманням доходу з джерелом погодження з України без відповідної реєстрації у період часу з 01.05.2014 – 01.09.2014?

4. Які обов’язки банку України, який здійснював переказ коштів від фізичної особи (як податкового агента), щодо перевірки факту утримання обов’язкових платежів з коштів, що переказуються Нерезиденту в якості оплати за послуги фізичним особам (з посиланням на законодавство, чинне в період з 01.05.2014 – 01.09.2014)?

Щодо питання 1

Підпунктом 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в редакції, що діяла у період з 01.01.2014 до 31.12.2014 (далі - Кодекс), було визначено, що постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводилася господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовувалось для доставки товарів.

Особливості оподаткування доходів нерезидентів було визначено ст. 160 «Особливості оподаткування нерезидентів» Кодексу. Перелік доходів нерезидента з джерелом їх походження з України, які підлягали оподаткуванню, були встановлені п. 160.1 ст. 160 Кодексу.

До доходів нерезидента з джерелом їх походження з України відносились, зокрема:

інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення. (п.п. «й» п. 160.1 ст. 160 Кодексу).

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснював на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що велись в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, були зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачувався до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснювались виплати, що набрали чинності.  (п. 160.2 ст. 160 Кодексу).

Отже, доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від нерезидента (постійного представництва) не підлягали оподаткуванню згідно з п. 160.2 ст. 160 Кодексу.

Водночас п. 160.9 ст. 160 Кодексу було передбачено, що резиденти, які надавали агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки даного нерезидента (в тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь даного нерезидента), повинні були утримувати і перераховувати до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводили діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягали додатковій реєстрації у контролюючих органах як платники податку.

Положення цього пункту не поширювалось на випадки надання резидентами агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидентів у випадку, якщо вони надавали зазначені послуги в рамках своєї основної (звичайної) діяльності.

Згідно з п. 160.8 ст. 160 Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадили свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковувались в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнювалось з метою оподаткування до платника податку, який провадив свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадив свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначав прибуток від своєї діяльності, що вівся ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягала оподаткуванню в Україні, визначалась на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з контролюючим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначався контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу до резидентів відносились, зокрема, фізичні особи - резиденти - фізичні особи, які мали місце проживання в Україні.

Отже, резидент – фізична особа підприємець, яка надавала агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидента (в тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь даного нерезидента), повинна була утримувати і перераховувати до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводили діяльність на території України через постійне представництво.

При цьому суми прибутків нерезидентів, які провадили свою діяльність через такого резидента, оподатковувались в загальному порядку, а резидент прирівнювався з метою оподаткування до платника податку на прибуток, який провадив свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Щодо питань 2, 3

Згідно з п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1 ст. 19¹ Податкового кодексу України у редакції, чинній на сьогодні, до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій
з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Надання правових висновків щодо правомірності отримання доходу з джерелом походження з України нерезидентом та правових наслідків отримання таких доходів без офіційної реєстрації нерезидента у 2014 році не належить до повноважень ДПС.

 

Щодо питання 4

Відповідно до ст. 51 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III  «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон № 2121) банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Таким чином, резидент незалежно від способу використання платіжних інструментів, при виплаті нерезиденту доходів з джерелом походження з України під час такої виплати мав утримати податок за ставкою 15 %, якщо інше не встановлено правилами міжнародного договору.

Крім того ст. 51 Закону № 2121 визначено, що банківські розрахунки у готівковій та безготівковій формах проводяться згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Отже, з питання порядку перевірки банком факту утримання обов’язкових платежів з коштів, що переказуються нерезиденту, доцільно звернутися до Національного банку України.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.