X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.07.2021 р. № 2690/ІПК/20-40-24-06-09

Головне управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС), керуючись ст. 52 Податкового КодексуУкраїни (далі - ПКУ), розглянуло звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо деяких питань визначення резидентського статусу фізичної особи, з урахуванням фактично викладених обставин, у межах компетенції повідомляє таке.

Платник податків у зверненні повідомив, що наприкінці 2015 року виїхав разом з сім’єю на постійне місце проживання до Держави Ізраїль де в період з кінця 2015 по 2019 роки постійно проживав. У 2019 році мало місце перебування платника на території України протягом 172 днів та в 2020році – 244 дні. При цьому не має реєстрації місця проживання в Україні. Доходиплатник отримує будучи суб’єктом підприємницької діяльності Держави Ізраїль та сплачує належні за законодавством Держави Ізраїль податки і збори. Разом з тим повідомляє, що в Україні протягом 2016-2020 років доходів не отримував. Таким чином платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію щодовизначення резидентського статусу фізичної особи протягом вказаного періоду за підстав, викладених у зверненні.

Визначення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами ПКУ.

Нерезиденти - це фізичні особи, які не є резидентами України (пп. «в» пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу резидента України встановлено пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

При цьому місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного Кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382 -IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання визначено житло, розташоване на території адміністративно - територіальної одиниці, в якому особа проживає.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Що стосується підтвердження факту перебування на митній території України не менше 183 днів, то слід зазначити, що законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є підстави, встановлені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-ІУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773).

Крім того, достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходженняцентру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Отже, у разі якщо фізичною особою - громадянином іноземної держави не дотримані перелічені положення пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то з метою оподаткування фізична особа може вважатися нерезидентом України.

Водночас, ПКУ не містить норм щодо необхідності одержання будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус резидента України.

Разом з тим, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 ст. 3 ПКУ).

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Держави Ізраїль про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал (далі - Конвенція), ратифікованої 16.03.2006 (Закон України № 3578-ІV), яка є чинною в українсько-ізраїльських податкових відносинах з 20.04.2006, застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) і щодо податків, якими, зокрема в Україні, є «податок на прибуток підприємств» та «податок з доходів фізичних осіб» (ст. 2 Конвенції).

Резиденція осіб, на яких поширюються положення Конвенції визначаються відповідно до критеріїв, встановлених ст. 4 (Резидент) Конвенції, п. 1 якої визначено, що для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, що за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію, а також включає саму цю Державу та її будь-який політико-адміністративний підрозділ або місцевий орган влади. Цей термін, однак, не включає жодну особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі тільки щодо доходів, одержаних із джерел у цій Державі або капіталу, розташованого у ній.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Конвенції, якщо згідно з положеннями пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається відповідно до таких правил:

а)       вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів); якщо Держава, у якій вона має центр життєвих інтересів не може бути визначена, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має у своєму розпорядженні постійне житло;

б)      якщо вона має постійне житло у обох Державах або не має постійного житла у жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона звичайно проживає;

в)       якщо вона звичайно проживає в обох Державах або якщо вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, національною особою якої вона є;

г)       якщо вона є національною особою обох Держав або якщо вона не є національною особою жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

Згідно п. 1 ст. 3 Конвенції (Загальні визначення) для цілей цієї Конвенції,якщо із контексту не випливає інше, зокрема:термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об’єднання осіб; термін «національна особа» означає, зокрема, будь-яку фізичну особу, яка має громадянство Договірної Держави.

Слід зазначити, що відповідно до офіційних Коментарів до Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) (далі - Коментарі) до ст. 4 (Резидент), які відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів застосовуються для цілей трактування їх положень, «ця стаття має на меті визначити значення терміну «резидент Договірної Держави» та вирішити питання, пов’язані з подвійною резиденцією» (п. 2 Коментарів).

Відповідно до п. 8 Коментарів визначення терміну «резидент Договірної Держави» стосується концепції резиденції, встановленої внутрішнім законодавством Договірних Держав.

Згідно з п. 4 Коментарів, конвенції про уникнення подвійного оподаткування, як правило, не зачіпають національне законодавство Договірних Держав при визначенні умов, за яких відповідна особа для податкових цілей вважається «резидентом» і, відповідно, несе повну відповідальність із сплати податків в такій Державі. Вони не встановлюють критеріїв, яким повинні відповідати положення національного законодавства щодо «резиденції» для того, щоб у відносинах між Договірними Державами могли застосовуватися вимоги стосовно повного податкового зобов’язання відповідної особи. У цьому сенсі Договірні Держави базують свою позицію повністю на національному законодавстві.

При цьому у Коментарях зазначається, що положення п. 2 ст. 4 конвенцій про уникнення подвійного оподаткування стосуються випадків, коли фізична особа згідно з національним законодавством кожної з Договірних Держав є її податковим резидентом, тобто цими положеннями встановлюються спеціальні правила для усунення колізії подвійної резиденції фізичної особи з метою уникнення подвійного (кожною з Договірних Держав) оподаткування цієї особи (пункти 5-7 Коментарів).

Зокрема, п. 15 Коментарів визначено, якщо особа має постійне місце приживання в обох Договірних Державах, необхідно ознайомитися з фактами, щоб з’ясувати, з якою з двох Держав її особисті та економічні відносини є більш тісними. Так, будуть братись до уваги сімейні та соціальні відносини особи, її професійна, політична, культурна чи інша діяльність, місце ведення підприємницької діяльності, місце, з якого така особа управляє своїм майном тощо. Необхідно вивчити всі обставини в цілому, але незважаючи на це є очевидним, що особливу увагу слід приділити міркуванням, основаним на особистих діях цієї фізичної особи. Якщо особа, яка має житло в одній Державі, створює друге житло в іншій Державі, зберігаючи за собою перше, той факт, що вона зберігає перше житло, в якому вона завжди проживала, працювала і де знаходиться її сім’я та майно, може разом з іншими елементами використовуватись для підтвердження того, що ця особа зберегла свій центр життєво важливих інтересів у першій Державі.

Слід зазначити, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.