Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 07.10.2021 р. № 3773/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення                             щодо списання дебіторської заборгованості, віднесення даної суми до витрат та відображення в додатку РІ до Податкової декларації з податку на прибуток суми списаної заборгованості, якщо резерв не створювавсята, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ПП перебуває на загальній системі оподаткування, та застосовує податкові різниці. Між ПП та товариством (далі – ТОВ) було укладено договір поставки. Згідно умов договору поставки, строк оплати було визначено 10.04.2018, 10.11.2018 року. Згідно інформації з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань ТОВ перебуває в стадії припинення, підстава: судове рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Згідно постанови Господарського суду ТОВ визнано банкрутом, підприємницьку діяльність банкрута завершити, строк виконання всіх грошових зобов’язань вважається таким, що настав 16.04.2020. 

Враховуючи викладене вище, у платника виникли наступні питання:

1. Яким чином та в якому періоді (заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку чи/або за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності) необхідно списати дебіторську заборгованість, та віднесення даної суми до витрат в податковому обліку;

2.  Які податкові наслідки при списанні дебіторської заборгованості;

3. Як відобразити в додатку РІ до Податкової декларації з податку на прибуток суму списаної заборгованості, якщо резерв не створювався.

До питання 1

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Зокрема, до безнадійної заборгованості віднесено заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією (п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Відповідно до частини першої ст. 1 розд. IКодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (із змінами і доповненнями) (далі – Кодекс), банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

Боржник – юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична  особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав.

Згідно з частиною третьою ст. 49 розд. IIКодексу у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень:

ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом;

ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом;

постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої ст. 58 розд.IIIКодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Згідно з частиною першою ст. 59 розд.III Кодексу з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо;

строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, що настав;

у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом;

скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Таким чином, підставою для визнання заборгованості боржника, визнаного банкрутом, безнадійною відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ є наявність постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Водночас відповідно до п.п. «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ під безнадійною заборгованістю розуміються заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Порядок визначення та застосування строків позовної давності встановлено Главою 19 Розділу V Книги першої Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Так, згідно зі ст. 256 ЦКУ позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 – 255 ЦКУ (частина перша ст. 260 ЦКУ).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням короновірусної хвороби (СОVID-19)», зокрема, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ було доповнено пунктом 12, з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначенні статтями 257, 258, 362, 559, 681,728,786, 1293 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто згідно з внесеними до ЦКУ строки позовної давності продовжуються на строк дії карантину.

Підпунктом «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ не встановлюється будь-яких додаткових умов для визначення заборгованості за зобов’язаннями , щодо яких минув строк позовної давності, безнадійною.

Ця норма  ПКУ не передбачає необхідності здійснення платником податку – кредитором будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості, зокрема у судовому порядку, визнання боржника банкрутом тощо. Тож, виключним та достатнім критерієм для визнання заборгованості безнадійної згідно з п.п. «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ є сплив строку позовної давності за зобов’язанням щодо такої заборгованості, незалежно від того звертався кредитор до суду з метою її стягнення чи ні.

Отже, фінансовий результат до оподаткування зменшуватиметься відповідно до п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 ПКУ на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, наведеним у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, чинним на дату її списання, незалежно від того, чи створено резерв сумнівних боргів за такою заборгованістю.

Таке коригування фінансового результату до оподаткування відбувається в тому звітному (податковому) періоді, на який припадає дата списання такої заборгованості згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Списання безнадійної дебіторської заборгованості у складі інших операційних витрат, формування резерву сумнівних боргів щодо такої заборгованості здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, питання порядку списання безнадійної дебіторської заборгованості у складі інших операційних витрат, періоду її списання та формування резерву сумнівних боргів належать до компетенції Міністерства фінансів України.

До питання 2

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Різниці, що виникають при формуванні резерву сумнівних боргів або резерву очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), встановлено п. 139.2 ст. 139 ПКУ.

Відповідно до п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).

Згідно з п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

З огляду на викладене, фінансовий результат до оподаткування одночасно збільшується та зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (якщо резерв не створювався), яка відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (за наявності підтверджуючих документів про банкрутство або припинення юридичної особи (боржника) у зв'язку з його ліквідацією).

До питання 3

Сума списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ відображатиметься в рядку 2.2.3 додатка РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (далі – Декларація), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (зі змінами та доповненнями), а сума витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відображатиметься в рядку 2.1.3 додатка РІ до рядка 03 РІ Декларації.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПКУ).