Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.09.2021 р. № 3579/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України на виконання рішення суду та, керуючись статтями 52, 53 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), надає нову податкову консультацію з питання щодо утримання податку на доходи нерезидентів при сплаті дивідендів акціонерам - нерезидентам, які відступили своє право вимоги про сплату дивідендів, юридичній особі - резиденту за договорами факторингу.

Відповідно до інформації, наданої у зверненні акціонери – Нерезиденти відступають право вимоги до Резидента 1 щодо отримання грошових коштів (дивідендів/виплати прибутку у вигляді дивідендів) на користь Резидента 2 за договором факторингу.

Платник звертається за роз’ясненнями з наступних питань:

- чи є Резидент 1, у випадку перерахування грошових коштів на користь Резидента 2 як фактору, за укладеними договорами факторингу,  податковим агентом у відповідності до ст.141 Податкового кодексу України (далі – Кодекс)?

- чи оподатковується операція з перерахування грошових коштів Резидентом 1 на користь Резидента 2 та за якою ставкою?

Підпунктом 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу передбачено, що резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб'єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Зміст договору факторингу розкрито у главі 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).

Відповідно до частини першої ст. 1077 глави 73 ЦКУ за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою ст. 1078 ЦКУ предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1079 ЦКУ сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Частиною першою ст. 1084 ЦКУ передбачено, що якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Поняття терміну «уповноважена особа» розкривається в Цивільному та Господарському кодексах України. Відповідні положення розкриті в таких правочинах як представництво, договір доручення та агентська діяльність.

Так, ст. 237 ЦКУ передбачає, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 239 ЦКУ правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Стаття 1000 ЦКУ встановлює, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Стаття 295 Господарського кодексу України передбачає, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.

Враховуючи висновки Рішення суду,  виплата дивідендів, призначених для виплати нерезиденту, яка здійснюється на користь резидента (фактора) згідно із укладеним таким нерезидентом договором факторингу не є об’єктом оподаткування відповідно до положень п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, оскільки резидент (фактор) не підпадає під визначення «уповноважена особа» за наведених вище підстав.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію (52.2 ст. 52 Кодексу).