Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.10.2021 р. № 4101/ІПК/99-00-04-01-03-06

Державна податкова служба України на звернення Товариства щодо сплати земельного податку (далі – Податок), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі − Кодекс), повідомляє.

Товариство у Зверненні 1 поінформувало, що у 2014 році придбало у власність об’єкти нерухомого майна (нежитлові приміщення, далі – Об’єкти) у 4-х окремих будівлях, тобто у період, коли редакцією п. 287.6 ст. 287 Кодексу (яка діяла до 01.01.2015) було визначено, що обов’язок сплати Податку виникає з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У Зверненні 2 Товариство повідомило про реєстрацію права приватної власності на Об’єкти, що розташовані у нежитловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17 А. Об’єкти придбані Товариством у період з 2018 по 2021 роки, тобто згідно з редакцією п. 287.6 ст. 287 Кодексу, яка діяла після 01.01.2015, обов’язок сплати Податку виникає – з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку під Об’єктом.

Попередніми власниками Об’єктів не зареєстровано відповідне право користування земельними ділянками під такими Об’єктами (далі – Ділянки).

Товариство без надання інформації щодо вжиття ним заходів стосовно оформлення землевпорядної документації на Ділянки, посилаючись на норми чинного законодавства, запитує про наявність у нього обов’язку із справляння Податку за Ділянки.

Позиція контролюючих органів щодо виникнення податкових зобов’язань з плати за землю після належного оформлення прав власності або користування земельною ділянкою, викладена в узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Кодексом, яким передбачено реалізацію принципу платності (ст. 206 Земельного кодексу України) користування землею у двох формах: Податку, який сплачується власниками земельних ділянок і постійними користувачами земельних ділянок, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Чинне законодавство пов’язує виникнення в особи обов’язку справляння плати за земельну ділянку одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене (п. 287.8 ст. 287 Кодексу, ст. 120 Земельного кодексу України).

Про таке свідчать правові висновки у постановах Верховного Суду від 07.07.2015 у справі № 826/12388/13-а, від 31.01.2020 у справі № 826/8008/16, які полягають в тому, що незважаючи на те, що землекористувач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нерухомим майном, виходячи із принципу пріоритетності норм Кодексу над нормами інших нормативно-правових актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 Кодексу, обов’язок зі сплати Податку виникає у Товариства з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Поряд з цим, висновки у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 804/5488/16, від 17.04.2018 у справі № 2а-10031/12/2670, від 23.10.2020 № 804/5486/16 викладена позиція, що з моменту набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення) обов’язок зі сплати Податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, виникає з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці (до 01.01.2015), та з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (після 01.01.2015).

Обов’язок платника зі справляння плати за землю, включаючи декларування та внесення податкових зобов’язань з плати за землю, настає у власників земельних ділянок та/або землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельними ділянками (п. 287.1 ст. 287 Кодексу), на підставі даних Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу) щодо об’єкту та бази оподаткування, а також категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Таким чином, у разі оформлення Товариством відповідного права на Ділянки під Об’єктами, у нього виникнуть обов’язки з нарахування податкових зобов’язань та подання податкових декларацій з плати за землю.

Водночас використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства, зокрема в частині невиконання принципу платного використання таких земельних ділянок.

Орган місцевого самоврядування, керуючись нормами ст. 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. 120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу України, може порушити питання про компенсацію завданої шкоди (ст.ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельними ділянками, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Оскільки Товариство має у власності Об’єкти (їх частини), у нього у порядку ст. 120 Земельного кодексу України виникає право користування Ділянками (їх частинами) та, враховуючи, що здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства та справляння плати за землю належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), Товариству доцільно звернутися до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням Ділянок щодо забезпечення оформлення документів із землеустрою та набуття Товариством відповідного права на Ділянки.

Разом з цим, оскільки за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариство є власником переважної частини Об’єктів нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17 А, то Товариство має виступати ініціатором щодо оформлення правовстановлюючих документів на Ділянку за вказаною адресою.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).