Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.11.2021 р. № 4364/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо оподаткування операцій з передання нерезидентом нематеріальних активів до статутного капіталу резидента Українита, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс),повідомляє.

Як зазначено у зверненні, іноземний інвестор (далі – Нерезидент-Інвестор), якийне має на території України постійного представництва,планує ввійти до складу учасників ТОВ та внести до статутного капіталу ТОВ строкове (строком на три роки) право користування комерційною нерухомістю, що розташована на території України і належить Нерезиденту-Інвестору. На підставі права, отриманого від Нерезидента-Інвестора, ТОВ планує здійснювати діяльність з наступної передачі комерційної нерухомості в оренду третім особам.

Питання:

1. Чи вважається доходом Нерезидента-Інвестора з джерелом походження з України операція з обміну права користування комерційною нерухомістю на корпоративні права ТОВ та чи виникає податок на доходи нерезидента від операції з внесення права користування майном до статутного капіталу ТОВ? Чи передбачено п. 141.4 ст. 141 Кодексу оподаткування податком на доходи нерезидента операції з передачі ТОВ права користування комерційною нерухомістю на території України в якості внеску до статутного капіталу ТОВ?

2. Чи вважається право користування нерухомим майном, внесене до статутного капіталу ТОВ, нематеріальним активом та чи підлягає амортизації в бухгалтерському обліку ТОВ? Чи потрібно застосовувати коригування фінансового результату з метою оподаткування податком на прибуток ТОВ на суму амортизації вищезазначеного нематеріального активу?

3. Чи є операція з передачі Інвестором права користування майном як вклад до статутного капіталу об’єктом оподаткування податком на додану вартість за основною ставкою 20%? Якщо Інвестор, який передає права користування майном до статутного капіталу не є платником ПДВ, чи необхідно ТОВ нараховувати ПДВ – зобов’язання та реєструвати податкову накладну на суму вкладу як отримані послуги від нерезидента відповідно до ст. 185 та 186 Кодексу?

Відповідно до п.п. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 Кодексу інвестиції – господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. При цьому, господарські операції, що передбачають внесення, зокрема, майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою, є прямою інвестицією.

Корпоративні права – права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (п.п. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Порядок формування статутного капіталу товариства регулюється нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ), та Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, із змінами і доповненнями (далі – ГКУ).

Відповідно до частини третьої ст. 80 ГКУ товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Частиною другою ст. 115 ЦКУ визначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів регулюються Законом України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі – Закон
№ 2658).

Статтею 3 Закону № 2658 визначено, що майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Кодексу інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Кодексом не визначено термін «нематеріальні активи», проте згідно з
п.п. 14.1.84 п. 14.1 ст. 14 Кодексу інші терміни для цілей розділу III Кодексу використовуються у значеннях, визначених Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996), національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і міжнародними стандартами фінансової звітності, введеними в дію відповідно до законодавства.

Так, відповідно донаціонального положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 № 750/4043, нематеріальний актив –це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.

До нематеріальних активів належить, зокрема, право користування нерухомим майном.

 

Щодо питання 1

Згідно з положеннями п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Згідно з п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб'єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у пп. 141.4.4 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

З урахуванням п.п. «к» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, не вважаються доходом, отриманим нерезидентом із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу, зокрема, доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Відповідно до п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Кодексу під продажем товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Отже, у разі якщо нерезидент передає резиденту України право користування нерухомим майном, розташованим на території України, в обмін на корпоративні права такого резидента, то об’єкт оподаткування відповідно до вимог п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу не виникає.

 

Щодо питання 2

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, визначено статтею 138 Кодексу.

Відповідно до п.п. 138.1та 138.2 ст. 138 Кодексуфінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема, на суму нарахованої амортизації нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та зменшуєтьсяна суму розрахованої амортизації нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об'єкта оподаткування встановлено п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Згідно з п.п. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Кодексу розрахунок амортизації нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Кодексу не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел, зокрема, витрати на придбання / самостійне виготовлення невиробничих нематеріальних активів.

Термін «невиробничі нематеріальні активи» означає нематеріальні активи, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку.

Таким чином, строкове право користування нерухомим майном, внесене Інвестором до статутного капіталу ТОВ, яке буде здійснювати діяльність з наступної передачі в оренду третім особам даного нерухомого майна на території України, підлягає амортизації у податковому обліку ТОВв якості нематеріального активу відповідно до положень п.п. 138.3 ст. 138 Кодексу за умови, що такий актив амортизується у бухгалтерському обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Отже, питання щодопорядку нарахування амортизаціїу бухгалтерському обліку нематеріальних активівналежать до компетенції Міністерства фінансів України.

Щодо питання 3

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм Кодексу та інших нормативно-правових актів, зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, операція нерезидента – Інвестора з надання резиденту – Емітенту права на користування майном (комерційною нерухомістю) як вкладу до статутного капіталу такого резидента – Емітента не буде об’єктом оподаткування ПДВ, та, відповідно, обов’язку щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ та складання податкових накладних не виникатиме.

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

Водночас зазначаємо, що відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.