Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.11.2021 р. № 4436/ІПК/99-00-09-03-02-06

Державна податкова служба України відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) розглянула звернення Товариствапро надання індивідуальної податкової консультації і повідомляє наступне.

Товариство повідомляє, що використовує для власних виробничо-технологічних потреб пропан-бутан у балонах, який отримує від постачальника.

Товариство запитує:

1. Чи потрібно суб’єкту господарювання звертатися до контролюючого органу для отримання ліцензії на зберігання пального, враховуючи об’єм та цільове використання Товару?

2. У випадку необхідності отримання ліцензії на зберігання пального, який перелік документів необхідний для отримання?

3. Які штрафні санкції для Постачальника передбачені за поставку, а для Покупця за зберігання пального, враховуючи об’єм та цільове використання Товару?

Щодо питання 1.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним визначає Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481).

Згідно зі ст. 1 Закону № 481:

ліцензія (спеціальний дозвіл) – це  документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у Законі № 481 видів діяльності протягом визначеного строку;

місце зберігання пального –це місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

термін «пальне» вживається в цьому Законі у значенні, наведеному у Податковому кодексі України (далі – Кодекс).

Пальне – це нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу (п.п. 14.1.141 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до ст. 15 Закону № 481 суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.

Суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Інших виключень щодо суб’єктів господарювання, якими не отримуються ліцензії на право зберігання пального, норми Закону № 481 не містять.

Товариством у зверненні зазначено, що він отримує від постачальника підакцизний товар – пропан-бутан (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 94 00) у балонах ємністю 50 літрів.

Підпунктом 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу на товар (продукцію), який класифікується за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 94 00 (скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази), встановлено ставку акцизного податку, відповідно вказаний товар (продукція) відноситься до пального в розумінні п.п. 14.1.141 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Отже, у разі зберігання товару (продукції), який класифікується за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 94 00 (скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази), суб’єкту господарювання необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального на кожне місце зберігання.

Щодо питання 2.

Відповідно до ч. 33 ст. 15 Закону № 481 ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Річна плата за ліцензії на право зберігання пального становить 780 гривень.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.

Плата за ліцензії справляється органом, що видає ліцензії, у розмірах, встановлених цим Законом, і зараховується до місцевих бюджетів.

Контроль за сплатою річної плати за ліцензії здійснюється органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України видавати ліцензії на виробництво спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального, оптову торгівлю спиртом, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, і пальним, на зберігання пального. Для здійснення контролю суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) подає зазначеному органу копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481 для отримання ліцензії, зокрема на право зберігання пального, разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів. Перелік таких документів встановлений частиною 39 статті 15 Закону № 481.

Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Таким чином, для отримання ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки суб’єкту господарювання необхідно подати до Головного управління ДПС за місцем розташування місця зберігання пального заяву на отримання ліцензії та копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату.

Щодо питання 3.

Відповідно до абзацу дев`ятого частини другої ст. 17 Закону № 481 до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разізберігання пального без наявності ліцензії – 500 000 гривень.

Законом № 481 застосування фінансових санкцій постачальникам за постачання підакцизного пального суб'єктам господарювання, у яких відсутні ліцензії на право зберігання пального, не передбачено.

Поряд з цим інформуємо, що пунктом 52⁸ підрозділу 10 розділу XX Кодексу тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема статтями 52 і 53 розділу II Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому надано таку консультацію.