Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.11.2021 р. № 4439/ІПК/99-00-04-01-03-06

Державна податкова служба України на звернення Товариства щодо отримання індивідуальної податкової консультації з плати за землю (далі – Плата), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Товариство поінформувало, що є власником нерухомого майна – нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку (далі – Будинок), розташованого на земельній ділянці комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:..:…:…..), право власності або право постійного користування якою Товариством не оформлене.

Товариство без повідомлення про власника або землекористувача вказаної земельної ділянки комунальної власності та посилаючись на узагальнюючу податкову консультацію, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602, запитує про обов’язок справляння ним Плати за земельну ділянку у разі відсутності правовстановлюючих документів на цю ділянку.

Кодексом передбачено реалізацію принципу платності (ст. 206 Земельного кодексу України (далі – Земельний кодекс) користування землею у двох формах: земельного податку, який сплачується власниками земельних ділянок і постійними користувачами земельних ділянок, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням принципу платного використання землі, реалізація якого у разі набуття відповідного права на земельну ділянку або її частину здійснюється у формі Плати.

Чинне законодавство пов’язує виникнення в особи обов’язку справляння плати на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене (п. 287.8 ст. 287 Кодексу, ст. 120 Земельного кодексу).

Про таке свідчать правові висновки у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 804/5488/16, від 17.04.2018 у справі № 2а-10031/12/2670, від 23.10.2020 № 804/5486/16, в яких викладена позиція, що з моменту набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення) обов’язок зі сплати податку за Ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду на підставі норми п. 287.6 ст. 287 Кодексу, де обов’язок сплати податку за Ділянки настає з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій Ділянці (до 01.01.2015), та з моменту державної реєстрації права власності на таку Ділянку (після 01.01.2015).

При цьому згідно з частиною другою ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у Будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна Будинку, зокрема права на земельну ділянку, на якій розташований Будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Таким чином, права на земельну ділянку під Будинком та його прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку як об’єкта спільної власності у Державному земельному кадастрі у порядку, передбаченому ст. 42 Земельного кодексу, відповідно до особливостей здійснення права власності у Будинку, пов’язаних з реалізацією прав та виконанням обов’язків його співвласників щодо його утримання та управління, визначених Законом України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

З огляду на викладене, Товариство, яке володіє нерухомим майном у Будинку, свої зобов’язання в частині дотримання принципу платного використання землі має реалізовувати в межах Цивільного кодексу України через особу, яка має відповідні права (власності або користування) на земельну ділянку, на якій розташований Будинок.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.