Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.11.2021 р. № 4250/ІПК/99-00-04-03-03-06

Державна податкова служба України, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі ‒ Кодекс)розглянула звернення               щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Товариство має намір здійснювати діяльність з надання персоналу (лізинг персоналу) за замовленнями контрагентів-нерезидентів (республіки Польща, ФРН, тощо). При цьому Товариство планує відкрити філію (представництво) в республіка Польща, де будуть працевлаштовані працівники відповідної кваліфікації, з метою подальшого виконання ними робіт (послуг) в контрагентів-нерезидентів.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи може товариство працевлаштовувати своїх працівників у своїй іноземній філії (представництві)? Якщо так, то згідно з яким законодавством (трудовим, податковим) вважатимуться працевлаштовані такі працівники?      Якщо згідно з українським законодавством, то як здійснювати оплати за такого працівника (єдиний соціальний внесок, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір)?

2. Чи звільняється товариство від сплати податку на додану вартість у разі працевлаштування відряджених працівників в іноземному філіалі своєї компанії з метою їх лізингу (надання персоналу) контрагентам – нерезидентам?

 

Щодо питання 1

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується
розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 Кодексу (п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт визначено п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

При цьому згідно із п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно із розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема:

доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п.164.2.1
п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ст. 170 Кодексу
(п.п. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Пунктом 167.1 ст. 167 Кодексу передбачено, що ставка податку
становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичнихосіб і військовогозборудо бюджету визначено ст. 168 Кодексу.

Отже, у разі якщо юридична особа – резидент відряджає для виконання своїх трудових функцій працівників цієї юридичної особи до іноземної філії (представництва), до дохід нарахований (виплачений) юридичною особою – резидентом з території України оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором відповідно до норм Кодексу.

Пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року
№ 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) визначено, що платниками єдиного внескуна загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Водночас, згідно з частиною сьомою ст. 7 Закону № 2464 перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року
№ 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, згідно із п. 6 розділу I якого не є базою для нарахування єдиного внеску витрати на відрядження, а саме: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення. 

Разом з тим, з метою неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб – резидентів/нерезидентівнеобхідно надати більш детальну інформацію щодо працівників, які будуть працювати в іноземній філії (представництві) тощо.

Слід зауважити, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 124), Міністерство економіки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері праці, трудових відносин.

Таким чином, питання трудових відносин належить до компетенції Міністерства економіки України.

Щодо питання 2

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

При цьому п. 44.1 ст. 44 розділу II Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 розділу V Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг відповідно до п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктами 186.2 - 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Згідно з п.п.«г» п. 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу місцем постачання послуг з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Відповідно до п.п. 14.1.183 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.

Отже, у разі якщо платником податку на додану вартість послуги з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, надаються нерезиденту, така операція не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки місцем постачання таких послуг вважається місце постачання їх за межами митної території України. При цьому операція з постачання товарів/послуг, яка не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, не може розглядатися як така, що оподатковується за нульовою ставкою податком на додану вартість.

Водночас зазначаємо, що послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном не включено до переліку послуг, визначених пп. 186.2 та 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу, місце постачання таких послуг визначається відповідно до п. 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу за місцем реєстрації постачальника таких послуг.

Стосовно правомірності віднесення послуг, що надаються платником, до категорії послуг з надання персоналу, пропонуємо Товариству звернутися до Міністерства економіки України та/або до ДП «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», яке є розробником Державного класифікатора продукції та послуг, за адресою: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.