Державна податкова служба України розглянула звернення Акціонерного товариства «______» (далі – Товариство) щодо оподаткування податком на прибуток підприємств операцій з укладення договору добровільного медичного страхування та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах повноважень повідомляє.
Згідно із зверненням Товариство, що є страховиком, звертається за отриманням індивідуальної податкової консультації щодо застосування окремих норм податкового законодавства з питань правомірності віднесення до договорів добровільного медичного страхування договорів між страховиком та страхувальником, застрахованою особою в частині дотримання умов щодо способів здійснення страхової виплати та необхідності коригування фінансового результату до оподаткування за окремими операціями, а саме:
1. Чи не є порушенням вимог підпункту 14.1.521 п. 14.1 ст. 14 Кодексу щодо договорів добровільного медичного страхування наявність в таких договорах серед інших умов (мінімальний строк дії один рік; повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору) умови щодо порядку здійснення страхової виплати (у разі настання страхового випадку) закладам охорони здоров’я та шляхом відшкодування здійснених страхувальником чи застрахованою особою документально підтверджених витрат на отримання медико-санітарної допомоги в закладах охорони здоров’я?
2. Чи не є порушенням вимог підпункту 14.1.521 п. 14.1 ст. 14 Кодексу щодо договорів добровільного медичного страхування залучення страховиком страхових посередників (з компенсацією затрат), які діють від імені та за дорученням страховика, для здійснення страхових виплат за такими договорами страхування закладам охорони здоров’я?
3. Чи зобов’язаний платник податку на прибуток підприємств - страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати за договором добровільного медичного страхування, застосовувати норми ст. 1231 Кодексу у разі наявності у договорі добровільного медичного страхування умови щодо порядку здійснення страхової виплати (у разі настання страхового випадку) закладам охорони здоров’я та шляхом відшкодування здійснених страхувальником чи застрахованою особою документально підтверджених витрат на отримання медико-санітарної допомоги в закладах охорони здоров’я?
Щодо питань 1 та 3
Відносини у сфері страхування регулює Закон України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» зі змінами (далі – Закон № 85/96).
Відповідно до ст. 16 Закону № 85/96 договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Перелік вимог до договорів страхування встановлено частиною четвертою ст. 16 Закону № 85/96, до яких, зокрема, віднесено умови здійснення страхової виплати.
Предметом договору страхування згідно зі ст. 4 Закону № 85/96 можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов’язані, зокрема, з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування).
Страхова виплата – це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (частина друга ст. 9 Закону № 85/96).
Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (частина перша ст. 10 Закону № 85/96).
Щодо вимог податкового законодавства до договорів добровільного медичного страхування, то відповідно до п.п. 14.1.521 п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір добровільного медичного страхування – це договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.
Отже, договір медичного страхування, за яким страхова виплата здійснюється не закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, а безпосередньо страхувальнику або застрахованій особі, не відповідає вимогам, передбаченим підпунктом 14.1.52 1 п. 14.1 ст. 14 Кодексу до договорів добровільного медичного страхування.
Статтею 123 1 Кодексу встановлено, якщо договір довгострокового страхування життя чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, протягом перших п’яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені цим Кодексом до таких договорів, а також вимоги до договорів добровільного медичного страхування, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті, то платник податку – страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати, зобов’язаний збільшити фінансовий результат до оподаткування звітного періоду на суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому відбулося розірвання договору або такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим цим Кодексом.
На підставі викладеного вище наявність у договорі медичного страхування умови, яка передбачає здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, безпосередньо страхувальнику або застрахованій особі, призводить до порушення вимог, встановлених Кодексом до договорів добровільного медичного страхування.
Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу (абз. перший п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).
Таким чином, згідно зі ст. 123 1 Кодексу у розглянутому випадку, якщо платник податку на прибуток підприємств - страхувальник визнав у бухгалтерському обліку витрати за договором, який не відповідає вимогам, встановленим підпунктом 14.1.52 1 п. 14.1 ст. 14 Кодексу до договорів добровільного медичного страхування, то такий платник податку повинен збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму попередньо сплачених страхових платежів за таким договором із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим Кодексом.
Щодо питання 2
Страховими агентами згідно з частиною сьомою ст. 15 Закону № 85/96 є фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.
Серед вимог, встановлених підпунктом 14.1.52 1 п. 14.1 ст. 14 Кодексу до договорів добровільного медичного страхування, не передбачено обмежень щодо залучення страховиками страхових посередників, які діють від імені та за дорученням страховика, для здійснення страхових виплат.
Отже, залучення страховиком страхових посередників, які діють від імені та за дорученням страховика, для здійснення страхових виплат закладам охорони здоров’я за договорами добровільного медичного страхування не є порушенням вимог підпункту 14.1.521 п. 14.1 ст. 14 Кодексу щодо таких договорів.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2024 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |