Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.01.2022 р. № 220/ІПК/99-00-04-03-03-09

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі –  Кодекс),розглянула звернення щодо підтвердження резидентського статусу фізичної особи, яка виїхала за кордон та перебувала на консульському обліку в посольстві України в країні постійного проживання, і в межах компетенції повідомляє,що відповідь надається згідно з нормами законодавства, які діяли у 2021 році.

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу резидента України встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Уразіякщофізична особа маємісцепроживаннятакож в іноземнійдержаві, вона вважаєтьсярезидентом, якщотака особа маємісцепостійногопроживання в Україні.

При цьомупостійниммісцемпроживаннязгіднозі ст. 4 Митного кодексу України є місцепроживання на території будь-якоїдержави не менше одного року громадянина, який не маєпостійногомісцяпроживання на територіїінших держав і маєнамірпроживати на територіїцієїдержавипротягом будь-якого строку, не обмежуючитакепроживанняпевною метою, і за умови, щотакепроживання не є наслідкомвиконанняцимгромадяниномслужбовихобов’язківабо зобов’язань за договором (контрактом).

Якщо особа маємісцепостійногопроживаннятакож в іноземнійдержаві, вона вважається резидентом, якщомаєбільштісніособистічиекономічнізв’язки (центр життєвихінтересів) в Україні.

Уразіякщо державу, в якійфізична особа має центр життєвихінтересів, не

можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщонеможливовизначитирезидентський статус фізичної особи використовуючипопередніположенняп.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадяниномУкраїни.

Якщовсупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб (військовим збором) така особа вважається громадянином України, який не має права на залікподатків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Водночас відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу фізичні особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.

Отже, з метою оподаткування для визначення статусу резидента України слід керуватися положеннями п.п. 14.1.213 п.14.1 ст. 14 Кодексу.

Крім того, Кодекс не містить норм щодо необхідності одержання будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус резидента/нерезидента України.

Відповідно до ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається дохід у вигляді вартості успадкованого майна у межах, що оподатковується згідно з розділом ІV Кодексу (п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, визначено ст. 174 Кодексу, якою встановлено декілька ставок для оподаткування доходів платника податку, одержаних у вигляді спадщини, зокрема залежно від ступеня споріднення спадкоємця зі спадкодавцем та їх резидентського статусу.

Об’єкти спадщини платника податку з метою оподаткування визначено п. 174.1 ст. 174 Кодексу.

При цьому за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковуються, зокрема, об’єкти спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення (п.п. «а» п.п. 174.2.1 п. 174.2 cт.174 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

При цьому згідно із п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

Водночас за ставкою 18 відс., визначеною у п. 167.1 ст. 167 Кодексу, оподатковуються будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем від спадкодавця – нерезидента, та будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем – нерезидентом відспадкодавця – резидента (п.п. 174.2.3 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

Також зазначений дохід є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідніположення» Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку (військовогозбору) до бюджету, є спадкоємці, якіотрималиспадщину (п. 174.3 ст. 174 Кодексу).

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді вартості успадкованого майна, отриманий фізичною особою – резидентом від спадкодавця – резидента першого ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою податку. При цьому зазначений дохід не є об’єктом оподаткування військовим збором.

Разом з тим дохід у вигляді вартості успадкованого майна, отриманий фізичною особою – резидентом відфізичної особи – нерезидента незалежно від ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором за ставкою 1,5 відсотка.

Водночас, відповідно до частини першої ст. 1 Закону  України від 02  вересня  1993  року  № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425) нотаріат  в  Україні  –  це  система  органів  і  посадових  осіб,  на  які покладено

обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (ст. 46 Закону № 3425).

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.