Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.12.2022 р. № 2361/ІПК/99-00-21-01-01-06

Державна податкова служба Україниза результатом розгляду звернення товариства з обмеженою відповідальністющодо окремих питань, пов’язаних із постачанням електричної енергії за «зеленим» тарифом,та керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІПодаткового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.  

У своєму зверненні платник податків повідомив, що практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації полягає в необхідності формування чіткого розуміння обсягу податкових обов’язків, при виконанні вимог Кодексу.

Як зазначено у зверненні, Товариствоє юридичною особою, яка здійснює продаж (постачання) електричної енергії і діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

На основі двосторонніх договорів, Товариство здійснює купівлю електричної енергії за «зеленим» тарифом у приватних домогосподарств (фізичних осіб).

Правилами роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що постачальник універсальних послуг купує електричну енергію, вироблену приватними домогосподарствами, в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії таким домогосподарством. При цьому,за думкою Товариства, у разі якщо споживання електричної енергії приватним домогосподарством не здійснювалось, то плата за електричну енергію за «зеленим тарифом» не нараховуватиметься.

Враховуючи вищевикладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи можна таку операцію трактувати як безоплатне отримання Товариством товару (електроенергія – це товар)?

2. Якщо це безкоштовне отримання товару, то по якій ціні Товариство має оприбуткувати його?

3. Якщо це безкоштовне отримання товару від фізичних осіб, то як це впливає на ПДВ – зобов’язання Товариства?

4. Якщо це безкоштовне отримання товару від фізичних осіб, то як це впливає на зобов’язання Товариства зі сплати податку на прибуток і як саме такі операції мали б відображатися в Декларації з податку на прибуток (нагадування: Товариство застосовує податкові різниці при визначенні розміру такого податку)?

5. Якщо такі операції не можна прирівняти до безкоштовної передачі товарів від фізичних осіб, то яке трактування Товариство мало б застосовувати і як це впливає на оподаткування ПДВ, податком на прибуток, якими нормами Кодексу слід керуватися при визначенні розміру, об’єкту оподаткування податком на прибуток і ПДВ?

6. Чи Товариство і надалі, при нульовому споживанні власником домогосподарства і не нарахуванні плати за вироблену електричну енергію, виступає податковим агентом і чи треба/не треба відображати в Додатку 4 Об’єднаної звітності з ЄСВ та ПДФО/ВЗ, з якою ознакою доходу?

Щодо питань 1 – 6

Відповідно до абзацу десятого частини першої статті 1 Закону України від 20 лютого 2003 року № 555-IV  «Про альтернативні джерела енергії»
(далі – Закон № 555)  відновлювані джерела енергії – відновлювані невикопні джерела енергії, а саме енергія сонячна, вітрова, аеротермальна, геотермальна, гідротермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів.

Згідно забзацом п'ятнадцятим частини першої статті 1 Закону № 555 «зелений» тариф – спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об'єктах електроенергетики, зокрема на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії – лише
мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).

Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312.

Частиною першою статті 1 Закону України від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі – Закон № 1540) встановлено, що державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті2 Закону № 1540 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема діяльності з виробництва теплової енергії на теплогенеруючих установках, включаючи установки для комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

Оскільки основними завданнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, є реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг (пункт 6 частини третьої статті 3 Закону № 1540), то питання реалізації електричної енергії, згенерованої установками приватних домогосподарств, яка вже потрапила до електричної мережі операторів, та можливість її трактування як безоплатно отриманої, входить до компетенції такої Національної комісії.

Пунктом 1.1 статті1 розділу І Кодексу встановлено, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу.

Відповідно до статті 5розділу І Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу І Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, щозастосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів податкування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший пункту 44.1 статті 44
розділу ІІКодексу).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу ІІІ Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибуткуабозбитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Кодексом не передбачено спеціального обліку операцій з придбання електроенергії у виробників-приватних домогосподарств за «зеленим тарифом» підприємством-постачальником електричної енергії споживачу,тому зазначені операції відображаються відповідно до правил бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже питання ведення бухгалтерського обліку відносяться до компетенції Міністерства фінансів України.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділуVКодексуоб’єктомоподаткування ПДВ є операціїплатників ПДВ з постачання товарів/послуг, місцепостачання яких відповідно до статті 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України, у тому числі операції з безоплатної передачі.

Підпостачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром               (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу).

Для цілей оподаткування ПДВ операція постачальника (фізичної особи) з постачання (передачі), у тому числі безоплатного, електричної енергії покупцю є операцією з постачання (передачі), у тому числі безоплатного, товару. Таким чином придбання (отримання) покупцем електричної енергії у її постачальника (фізичної особи), у тому числі на безоплатній основі, є для покупця операцією з придбання товару.

При здійсненні покупцем придбання (отримання), у тому числі на безоплатній основі, електричної енергії у її постачальника (фізичної особи), який не є платником ПДВ, податкових наслідків з ПДВ у покупця не виникає.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом ІVКодексу, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту163.1 статті 163 якого об’єктом резидента є загальний місячний (річний) оподаткований дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 Кодексу (підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 розділу ІV Кодексу).

Також вказані доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (підпункту1.2 пункту16¹ підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу.

Податковий агент, поняття якого наведено у підпункту 14.1.180 пункту14.1 статті 14 розділу ІКодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену статтею 167 ІVКодексу, та ставку військового збору 1,5 відс., визначеною підпункту 1.3 пункту 16¹  підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу
(підпункту168.1.1 пункту168.1 статті 168 розділу ІVКодексу).

Згідно з підпункту «б» пункту176.2 статті 176 розділу ІVКодексу особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов’язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу) затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 із змінами (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.07.2022 № 189) (далі – Розрахунок), до контролюючого органу за основним місцем обліку.

Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Таким чином, юридична особа як податковий агент подає Розрахунок лише у разі нарахування сум доходів платнику податку – фізичній особі протягом звітного періоду.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункту 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІКодексу).