Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.11.2022 р. № 2068/ІПК/99-00-21-03-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення фізичної особи – підприємця (далі - ФОП) щодо порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання послуг з перевезення та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ФОП є платником єдиного податку третьої групи, який використовує особливості оподаткування зі сплатою єдиного податку за ставкою 2 відсотки доходу. ФОП надає транспортно-експедиторські послуги як на території України, так і за її межами. До перевезення експедитором (ФОП) залучено перевізника – нерезидента України.

ФОП просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступного питання: чи зобов’язаний експедитор (ФОП) за операціями з отримання послуг з перевезення від нерезидента у межах надання транспортно-експедиторських послуг нараховувати ПДВ та подавати відповідну звітність?

Частиною другою статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 ПКУ).

Статтею 5 ПКУ визначено, що поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 ПКУ.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ.

Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі – Закон № 1955) транспортно-експедиторська діяльність визначена як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за  дорученням клієнта та за його рахунок  виконує  або  організовує  виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа),    який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «б», «е» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ, а також з постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПКУ (пункт 201.8 статті 201 ПКУ).

Пунктами 186.2 - 186.4 статті 186 ПКУ визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Зокрема, місцем постачання послуг, не визначених пунктами 186.2, 186.3 статті 186 ПКУ (у тому числі і послуг з перевезення), є місце реєстрації постачальника (пункт 186.4 статті 186 ПКУ).

Пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПКУ встановлено, що тимчасово,                  з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, положення розділу XIV «Спеціальні податкові режими» ПКУ застосовуються з урахуванням особливостей, визначених зазначеним пунктом.

Згідно з підпунктом 9.4 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПКУ відсоткова ставка єдиного податку для платників єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПКУ, встановлюється у розмірі 2 відсотки доходу, визначеного відповідно до статті 292 глави 1 розділу XIV ПКУ.

Згідно з підпунктом 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПКУ платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПКУ, звільняються від обов’язку нарахування та сплати ПДВ за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, а також від подання податкової звітності з ПДВ, а їх реєстрація платником ПДВ є призупиненою.

Таким чином, особа, яка використовує спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку за ставкою 2 відсотки доходу, не є платником податку на додану вартість.

Статтею 208 ПКУ визначено правила оподаткування ПДВ операцій з отримання (як платниками, так і неплатниками ПДВ) послуг від нерезидента, місце надання яких розташоване на митній території України.

Згідно з пунктом 208.5 статті 208 ПКУ отримувач послуг від нерезидента прирівнюється до платника податку для цілей сплати ПДВ, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Форма розрахунку податкових зобов’язань отримувача послуг – неплатника ПДВ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 208.4 статті 208 ПКУ).

Оскільки у ситуації, описаній у зверненні, в межах виконання договору транспортного експедирування послуги з перевезення надаються перевізником – нерезидентом, залученим експедитором, то, з урахуванням норм пункту 186.4 статті 186 ПКУ, місце постачання таких послуг визначається за межами митної території України, а тому норми статті 208 ПКУ у даному випадку не застосовуються.

Отже, при отриманні експедитором - неплатником ПДВ послуг з перевезення від нерезидента податок на додану вартість не нараховується та розрахунок податкових зобов’язань, передбачений пунктом 208.4 статті 208 ПКУ, не подається.

Згідно з пунктом 52.2 статті 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.