Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.10.2022 р. № 1718/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення ТОВ «_____» (далі – ТОВ) щодо оподаткування податком на доходи нерезидента платежів за ліцензійним договором та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України         (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ є платником єдиного податку та планує здійснювати пошук клієнтів (фізичних та юридичних осію) для продажу їм навчальних курсів за різноманітними напрямами у сфері фінансів, бухгалтерського та управлінського обліку.

Клієнт, який придбає навчальні курси, отримує річний доступ до інтернет-порталу з відповідними навчальними матеріалами, в якому матиме змогу самостійно пройти навчальний курс та, за бажанням, скласти іспит для отримання відповідного сертифікату.

Відповідно до наданої інформації ТОВ планує укласти ліцензійний договір з компанією - резидентом США (далі – Асоціація), яка виробляє і реалізує навчальні продукти, що будуть пропонуватися ТОВ для продажу на ринку України.

Асоціація виробляє та реалізує навчальні продукти та послуги (далі – Продукти) від імені Американського інституту сертифікованих бухгалтерів-ревізорів та Інституту сертифікованих бухгалтерів-управлінців і має намір ліцензувати Продукти для цілей перепродажу або надання шляхом використання однієї або більше програм, розроблених для цих цілей у відповідності до умов договору між Асоціацією і ТОВ.

Асоціація надає ТОВ обмежену, невиключну ліцензію без права передачі, відзивну міжнародну ліцензію на Продукти виключно в мірі, необхідної для виконання його відповідальності пропонувати ці Продукти своїм користувачам.

Ліцензія надається з метою:

реалізувати, розповсюджувати та продавати Продукти авторизованим користувачам і покупцям партнера;

у разі доцільності для засобів масової інформації або за погодженням між сторонами, завантажувати, зберігати, використовувати, копіювати та відтворювати Продукти виключно з метою розповсюдження та демонстрації користувачам у взаємно погодженому форматі (наприклад, за вимогою, шляхом веб-трансляції, у вигляді електронної книги, у друкованому вигляді тощо).

ТОВ буде щоквартально оплачувати гонорар («Ліцензійний збір») за кожний Продукт.

Продукти постачаються онлайн через портал, який надається Асоціацією або через власну ЛМС платформу ТОВ. Користувачі, які придбавають Продукт (Продукти), будуть мати доступ протягом одного року.

Асоціація підтвердила, що є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, отриманого від зазначеної вище операції від ТОВ.

У зверненні ТОВ про надання індивідуальної податкової консультації поставлено такі питання:

1. Чи вважається дохід, який виплачується ТОВ на користь Асоціації за ліцензійним договором роялті?

2. Чи можливе застосування норм ст. 12 Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал?

3. Чи підпадають такі платежі на користь Асоціації під об’єкт оподаткування ПДВ?

 

Щодо питання 1

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Відповідно до ст. 418 ЦКУ право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншим законом.

Правила та умови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (у тому числі використання об'єкта права інтелектуальної власності) визначено Главою 75 ЦКУ.

Статтею 1107 ЦКУ встановлено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватись на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Підпунктом 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодекс визначено, що роялті – будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

         Таким чином, у разі якщо згідно з ліцензійним договором умови використання програмного продукту не обмежені функціональним призначенням такого продукту і його відтворення не обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання та/або умови передачі права на розповсюдження примірників програмного продукту передбачають надання права на їх відтворення або якщо їх відтворення не обмежено використанням кінцевим споживачем, то платіж за надання вказаного права на використання програмного продукту/розповсюдження примірників програмного продукту для цілей оподаткування визначається як роялті.

Згідно з положеннями п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, визначено п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема:

роялті (п.п. «в» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу);

інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення (п.п. «к» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до п.п. 141.4.2 пункту 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа - підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 – 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Отже, якщо винагорода за використання Продуктом, що нараховується і сплачується ТОВ на користь нерезидента є роялті, то такі платежі підлягають оподаткуванню відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Водночас зазначаємо, що п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу надано визначення постійного представництва, відповідно до якого постійним представництвом вважається постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, карʼєр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

При цьому відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу з метою оподаткування термін «постійне представництво» включає, зокрема, осіб, які на підставі договору, іншого правочину або фактично мають та звичайно реалізують повноваження вести переговори щодо суттєвих умов правочинів, внаслідок чого нерезидентом укладаються договори (контракти) без суттєвої зміни таких умов, та/або укладати договори (контракти) від імені нерезидента, у разі, якщо зазначена діяльність здійснюється особою в інтересах, за рахунок та/або на користь виключно одного нерезидента та/або пов’язаних із ним осіб - нерезидентів.

Нерезидент не вважається таким, що має постійне представництво в Україні, якщо він здійснює господарську діяльність через посередника-резидента, але при цьому надання резидентом агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок, в інтересах та/або на користь нерезидента здійснюється в межах основної (звичайної) діяльності резидента та на звичайних умовах. Якщо посередник-резидент діє виключно або майже виключно за рахунок, в інтересах та/або на користь одного або кількох осіб-нерезидентів, які є пов’язаними особами, такий посередник не може вважатися таким, що діє в межах основної (звичайної) діяльності стосовно будь-якої з пов’язаних осіб-нерезидентів, та визнається постійним представництвом такого нерезидента в Україні або кожної особи-нерезидента, якщо такі нерезиденти є пов’язаними особами (абзац п’ятнадцятий п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже, Кодексом надано перелік ознак (які є невиключними), що свідчать про наявність у резидента фактичних повноважень здійснювати в інтересах, за рахунок та/або на користь нерезидента відповідну діяльність, з метою оподаткування такого резидента як постійного представництва.

Тобто у разі наявності будь-якої ознаки, що наведені у п.п. 14.1.193 ст. 14 Кодексу, такий резидент  з метою оподаткування прирівнюється до постійного представництва.

Відповідно до п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу «витягнутої руки». Оподатковуваний прибуток постійного представництва має відповідати прибутку незалежного підприємства, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є.

Обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва розраховується відповідно до положень ст. 39 цього Кодексу.

Отже, постійні представництва з метою оподаткування прирівнюються до платників податку і їх об’єкт оподаткування податком на прибуток обчислюється у загальному порядку.

При цьому, якщо резидент діє виключно або майже виключно за рахунок, в інтересах та/або на користь одного або кількох осіб-нерезидентів, які є пов’язаними особами, такий посередник не може вважатися таким, що діє в межах основної (звичайної) діяльності стосовно будь-якої з пов’язаних осіб-нерезидентів, та визнається постійним представництвом такого нерезидента в Україні або кожної особи-нерезидента, якщо такі нерезиденти є пов’язаними особами.

 

Щодо питання 2

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал (далі – Конвенція), яка ратифікована Верховною Радою України 26.05.199 (Законом України № 180/95-ВР), є чинною в українсько-американських податкових відносинах з 05.06.2000 і застосовується до «осіб, що є резидентами однієї чи обох Договірних Держав, а також до інших осіб, якщо це спеціально передбачено в Конвенції» (п. 1 ст. 1 Конвенції). Податками, на які поширюються положення Конвенції, зокрема в Україні, є «податок на доход (прибуток) підприємств» (п. 1 ст. 2 Конвенції). Критерії для визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, визначені ст. 4 (Резиденція).

Відповідно до п. 1 ст. 12 (Роялті) Конвенції «роялті, якими фактично володіє резидент Договірної Держави, можуть оподатковуватись у тій Державі».

«Однак, такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичним володарем цих роялті є резидент іншої Договірної Держави, податок, який стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми роялті» (п. 2 ст. 12 Конвенції).

Згідно з п. 3 ст. 12 Конвенції термін «роялті» при використанні в цій Конвенції означає платежі будь-якого виду, що одержуються як винагорода за використання або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або наукову роботу, включаючи комп’ютерні програми, відеокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за будь-яке інше подібне право або власність; або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.

При цьому слід зазначити, що відповідно до п. 2 ст. 3 (Загальні визначення) Конвенції терміни та поняття, не визначені Конвенцією, мають те значення, яке надається їм законодавством України, зокрема Кодексом.

Таким чином, при виплаті особою, яка у розумінні Конвенції є резидентом України, платежів, які відповідають поняттю «роялті», визначеного п. 3 ст. 12 Конвенції, на користь особи, яка у розумінні Конвенції є резидентом США і фактичним власником отриманого доходу у вигляді роялті, має застосовуватись ставка оподаткування, зазначена у п. 2 ст. 12 Конвенції.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 Кодексу.

 

Щодо питання 3

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Місцем постачання послуг, зазначених у пункті 186.3 ст. 186 Кодексу вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання, зокрема:

надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць (п.п. «а» п. 186.3            ст. 186 Кодексу);

надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у пункті 186.3 ст. 186 Кодексу (п.п. «є» п. 186.3 ст. 186 Кодексу).

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.31 ст. 186 Кодексу, є місце реєстрації постачальника (п. 186.4 ст. 186 Кодексу).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання зазначених у зверненні послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Відповідно до п.п. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 Кодексу не є об'єктом оподаткування ПДВ операції, зокрема з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом. 

Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статях 180 і 208 Кодексу. Згідно з п. 180.2 ст. 180 Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами,                          не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених статтею 208¹ Кодексу. 

Відповідно до п. 208.2 ст. 208 Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим - шостим п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 Кодексу, якою є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком ПДВ, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов'язань.

Пунктом 208.5 ст. 208 Кодексу визначено, що отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил розділу V Кодексу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування. 

Отже, отримувач послуг від нерезидента, місце постачання яких розташоване на митній території України, є податковим агентом такого нерезидента та, зокрема відповідальною особою у частині нарахування та сплати податку до бюджету за такою операцією.

Форму та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затверджено наказом Міністерства фінансів України                      від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за  № 159/28289 із змінами і доповненнями (далі – Порядок № 21).

Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 21 отримувачі послуг, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами,           не зареєстрованими як платники податку, на митній території України, які відповідно до п. 180.2 ст. 180 Кодексу є відповідальними за нарахування та сплату податку до бюджету і не зареєстровані як платники податку на додану вартість, подають розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податків, на митній території України (далі – Розрахунок податкових зобов'язань).

Правила заповнення Розрахунку податкових зобов'язань визначено у             розділі VII Порядку № 21.

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм Кодексу та інших нормативно-правових актів зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, що наявні у зверненні, платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми) (ст. 4 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України, а не відповідні платежі.

Якщо у розглянутій у зверненні ситуації платіж за отримання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності згідно з ліцензійним договором, що перераховується від ТОВ нерезиденту, у розумінні норм                          п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не вважається роялті, то за своєю фактичною сутністю такий платіж розцінюється як оплата вартості послуг, і, відповідно, ТОВ за вказаною операцією зобов’язане визначити податкові зобов’язання з ПДВ та сплатити їх до бюджету, а також подати до контролюючого органу Розрахунок податкових зобов’язань.

У випадку, якщо платіж за отримання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності згідно з ліцензійним договором, що перераховується від ТОВ нерезиденту, у розумінні  норм п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу вважається роялті, то така операція не буде об'єктом оподаткування ПДВ.

Пунктом 52.2 ст. 52 Кодексу визначено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.