Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.10.2022 р. № 1753/ІПК/99-00-07-04-01-06

Державна податкова служба України розглянула звернення
фізичної особи – підприємця ………………………………про надання індивідуальної податкової консультації та в порядку статті 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Відповідно до звернення, Підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 2 групи) і здійснює продаж картонно-паперових виробів (настільних ігор, карт Таро тощо)та воскових свічок в мережі Інтернет.

Підприємець просить надати роз’яснення (в контексті запиту) щодо правових засад застосування реєстратора розрахункових операцій та програмного реєстратора розрахункових операцій (далі –РРО/ПРРО) при продажу товарів:

1. У разі проведення розрахунків з використанням реквізитів поточного рахунку продавця в форматі IBAN;

2. За допомогою посередників на умовах післяплати;

3. Чи потрібно Підприємцю за наведених обставинмати та зберігати документи, що підтверджують витрати на придбання товарів.

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року
№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

У відповідності до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону № 265, розрахунковаоперація – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахункових операцій, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України ототожнює готівкові розрахункові операції з розрахунковими операціями, здійсненими за допомогою POS-терміналів та платіжних сервісів, що використовують реквізити платіжних карток банківських установ в мережі Інтернет, які проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності, у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а тому обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО або програмні РРО при отриманні оплати за товари (послуги) залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

Тобто, для Підприємця, як суб’єкта господарювання на якого поширюється дія Закону № 265, для цілей застосування РРО/ПРРО не має значення який спосіб для оплати обрав покупець (споживач), а має значення лише спосіб, який запропоновано Підприємцем покупцю.

Враховуючи зазначене, застосування Підприємцем РРО/ПРРО у встановленому Законом № 265 порядку є обов’язковим у разі здійснення розрахункових операцій у розумінні цього Закону.

Враховуючи викладене та як відповідь на питання один та два повідомляємо.

У разі, якщо Підприємець надає покупцю для оплати за товар реквізити поточного рахунку в форматі IBAN, то у такому випадку застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим, оскільки така операція є різновидом банківської операції у розумінні Закону № 265, незалежно від обраного покупцем способу оплати.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО продавцем товарів, у разі здійснення продажу з використанням посередників, залежить від умов договору між продавцем та такою службою.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Пунктом 10 статті 11 Закону України від 03.09.2015№ 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675) передбачено, що момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено Законом № 675.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України також передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Водночас, текстом запиту та загально-доступним договором за наведеним у зверненні посиланням про надання послуг з переказу коштів, в повному об’ємі підтверджується відсутність будь-якої участі фінансової установи у відносинах та виконанні нею зобов’язань, в межах договорів купівлі - продажу товарів.

Наголошуємо, що переказ коштів з рахунку фінансової установи на поточний рахунок Підприємця є окремою господарською операцією, яка не має жодного відношення до договорів купівлі-продажу, укладених з покупцями.

Саме в наслідок операції з переказу коштів підприємець може не застосовувати РРО/ПРРО, в межах виконання умов договору на переказ коштів фінансовою установою, які надходять на його поточний рахунок з поточного рахунку фінансової установи, так як саме ця операціямає ознакибанківської, у розумінні Закону № 265.

Однак, враховуючи, що питання містить умову, яка передбачає наявність обов’язкуПідприємця, як суб’єкта господарювання, застосовувати РРО/ПРРО, у випадку здійснення розрахункових операцій, а наведена практична ситуація передбачає взаємодію із фінансовим посередником, який не є учасником договору купівлі-продажу товарів та, як відповідь на питання відповідно звернення повідомляємо.

Якщо споживач (клієнт) замовив товар, не здійснював передоплату за нього, а доставка такого товару здійснюється кур’єрською службою на підставі договору, для доставки покупцю, то у такому випадку РРО/ПРРО застосовується кур’єрською службою, безпосередньо при передачі товару покупцю, а продавець зобов’язаний вкласти у посилку видаткову накладну (інший документ), яка буде свідчити про походження товару. Також, у передбачених законодавством випадках, продавець зобов’язаний вкласти у поштове відправлення гарантійний талон, технічний паспорт або інший документ, що його замінює, який має містити обов’язкові реквізити.

Тобто, застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим у разі продажу Підприємцем товару виключно на умовах післяплати та доставки таких товарів кур’єрською службою.

У такому випадку фіскальний чек на товар має видати кур’єрська служба в момент отримання оплати за товар.

Уразі якщо посередник здійснює лише доставку товару в межах договору на надання послуг продавцю і фактично здійснює лише логістичний супровід товарів, то Підприємець має вкласти у відправлення розрахунковий документ встановленої форми і змісту у розумінні Закону № 265.

Щодо відповіді на питання 3 повідомляємо.

Фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння), не зобов’язані вести облік товарних запасів та підтверджувати облік та походження товарів документами (п. 12 ст. 3 Закону № 265).

Пункт 44.1 ст. 44 Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками ПДВ, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання повідомляємо, що такі фізичні особи – підприємці не повинні підтверджувати документами (в тому числі первинними документами) витрати на придбання товарів/послуг, а повинні вести лише облік доходів з урахуванням вимог п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.