Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.09.2022 р. № 1537/ІПК/99-00-07-04-01-06

 

Державна податкова служба України розглянула звернення
фізичної особи – підприємця …………………………………………………. про надання індивідуальної податкової консультації та в порядку статті 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Відповідно до звернення, Підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 2 групи) і здійснює продаж освітлювального приладдя, побутових електротоварів (світильників тощо) та господарських товарів в мережі Інтернет.

Підприємець просить надати роз’яснення (в контексті запиту) щодо правових засад застосування реєстратора розрахункових операцій та програмного реєстратора розрахункових операцій (далі –РРО/ПРРО) при продажу товарів:

1. У разі проведення розрахунків з використанням реквізитів поточного рахунку продавця в форматі IBAN;

2. За допомогою кур’єрської служби на умовах післяплати;

3. Чи потрібно Підприємцю за наведених обставин вест облік товарних запасів.

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року
№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

У відповідності до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону № 265, розрахунковаоперація – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахункових операцій, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України ототожнює готівкові розрахункові операції з розрахунковими операціями, здійсненими за допомогою POS-терміналів та платіжних сервісів, що використовують реквізити платіжних карток банківських установ в мережі Інтернет, які проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності, у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а тому обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО або програмні РРО при отриманні оплати за товари (послуги) залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

Тобто, для Підприємця, як суб’єкта господарювання на якого поширюється дія Закону № 265, для цілей застосування РРО/ПРРО не має значення який спосіб для оплати обрав покупець (споживач), а має значення лише спосіб, який запропоновано Підприємцем покупцю.

Враховуючи зазначене, застосування Підприємцем РРО/ПРРО у встановленому Законом № 265 порядку є обов’язковим у разі здійснення розрахункових операцій у розумінні цього Закону.

Враховуючи викладене та як відповідь на питання один та два повідомляємо.

У разі, якщо Підприємець надає покупцю для оплати за товар реквізити поточного рахунку в форматі IBAN, то у такому випадку застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим, оскільки така операція є різновидом банківської операції у розумінні Закону № 265, незалежно від обраного покупцем способу оплати.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО продавцем товарів, у разі здійснення продажу з використанням кур’єрської служби, залежить від умов договору між продавцем та такою службою.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Пунктом 10 статті 11 Закону України від 03.09.2015№ 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675) передбачено, що момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено Законом № 675.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України також передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Водночас, текстом запиту та загально-доступним договором за наведеним у зверненні посиланням про надання послуг з переказу коштів, в повному об’ємі підтверджується відсутність будь-якої участі фінансової установи у відносинах та виконанні нею зобов’язань, в межах договорів купівлі - продажу товарів.

Наголошуємо, що переказ коштів з рахунку фінансової установи на поточний рахунок Підприємця є окремою господарською операцією, яка не має жодного відношення до договорів купівлі-продажу, укладених з покупцями.

Саме в наслідок операції з переказу коштів підприємець може не застосовувати РРО/ПРРО, в межах виконання умов договору на переказ коштів фінансовою установою, які надходять на його поточний рахунок з поточного рахунку фінансової установи, так як саме ця операціямає ознакибанківської, у розумінні Закону № 265.

Однак, враховуючи, що питання містить умову, яка передбачає наявність обов’язкуПідприємця, як суб’єкта господарювання, застосовувати РРО/ПРРО, у випадку здійснення розрахункових операцій, а наведена практична ситуація передбачає взаємодію із фінансовим посередником, який не є учасником договору купівлі-продажу товарів та, як відповідь на питання відповідно звернення повідомляємо.

Якщо споживач (клієнт) замовив товар, не здійснював передоплату за нього, а доставка такого товару здійснюється кур’єрською службою на підставі договору, для доставки покупцю, то у такому випадку РРО/ПРРО застосовується кур’єрською службою, безпосередньо при передачі товару покупцю, а продавець зобов’язаний вкласти у посилку видаткову накладну (інший документ), яка буде свідчити про походження товару. Також, у передбачених законодавством випадках, продавець зобов’язаний вкласти у поштове відправлення гарантійний талон, технічний паспорт або інший документ, що його замінює, який має містити обов’язкові реквізити.

Тобто, застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим у разі продажу Підприємцем товару виключно на умовах післяплати та доставки таких товарів кур’єрською службою.

У такому випадку фіскальний чек на товар має видати кур’єрська служба в момент отримання оплати за товар.

Уразі якщо посередник здійснює лише доставку товару в межах договору на надання послуг продавцю і фактично здійснює лише логістичний супровід товарів, то Підприємець має вкласти у відправлення розрахунковий документ встановленої форми і змісту у розумінні Закону № 265.

Щодо відповіді на питання 3 повідомляємо.

Пунктом 12 статті 3 Закону № 265 визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об’єкті).

Такі вимоги не поширюються на ФОП, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Водночас, відповідно до пункту 177.10 статті 177 Кодексу, фізичні
особи – підприємці зобов’язані вести облік доходів і витрат та матипідтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику та ведеться згідно форми, яка ним встановлена.

Так, правила ведення обліку товарних запасів встановлені Порядком ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, розробленим у відповідності до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України та затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі – Порядок № 496).

Дія Порядку № 496 поширюється на фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, які відповідно до Закону
№ 265 зобов’язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об’єкті) такого ФОП.

Таким чином вимоги щодо ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації поширюється на суб’єктів господарювання, що здійснюють розрахункові операції та/або фактично здійснюють продаж товарів, відповідно критеріїв встановлених законодавством.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання повідомляємо, якщо Ви, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, здійснюєте реалізацію групи товарів, визначених п. 12 ст. 3 Закону № 265, то у такому випадку облік товарних запасів ведеться відповідно до Порядку № 496 на загальних підставах, незалежно від способу розрахунку за товари.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.