Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.09.2022 р. № 1561/ІПК/99-00-04-01-04-06

Державна податкова служба України на звернення акціонерного товариства (далі – Товариство) щодо отримання індивідуальної податкової консультації з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності), керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі − Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство поінформувало, що як оператор магістральних нафтопроводів та нафтопродуктів, використовує велику кількість земельних ділянок, щодо яких реалізує права користування та володіння, та просить надати роз’яснення з таких питань:

1. Чи є Товариство платником земельного податку (далі – Податок) за земельні ділянки, правовстановлюючі документи на які перебувають на етапі оформлення ?
2. Чи є Товариство платником орендної плати за земельні ділянки по договорам оренди, термін дії яких закінчився, але передача земельних ділянок орендодавцеві ще не відбулася ?
3. Яку суму орендної плати за договором оренди має декларувати Товариство за земельні ділянки, по яких відбулася зміна нормативної грошової оцінки ділянок, але додаткова угода до договору оренди ще не укладалася ?
4. У зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв’язку з переходом прав на об’єкт нерухомого майна, який на ній розміщено» від 08 вересня 2021року № 1720-ІХ (далі – Закон № 1720), яким внесені зміни, зокрема, до статті 120 Земельного кодексу України, чи вважається дата державної  реєстрації  договору  купівлі-продажу  об’єкта  нерухомого  майна,

що розташований на земельній ділянці, якою Товариство володіє на праві постійного користування та/або оренди, підставою для припинення нарахування та сплати Податку за таку ділянку ?

Питання 1.

Принцип платності використання землі, що декларований статтею 206 Земельного кодексу України (далі – Земельний кодекс)), має практичну реалізацію в Кодексі як плата за землю (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Кодексу). Учасники цивільних відносин (далі – Особи) в залежності від змісту своїх цивільних прав щодо земельної ділянки справляють плату за землю в одній із двох форм:

земельного податку – обов’язків регулярний платіж, що сплачується власниками або постійними користувачами земельних ділянок (далі – Податок);

орендної плати – обов’язків регулярний платіж, що сплачується Особами, які уклали договір на право строкового користування земельними ділянками державної або комунальної форми власності (далі – Оренда).

Земельним законодавством для Осіб встановлено обов’язок оформлення права власності, а також користування як строкового, так безстрокового на земельні ділянки, щодо яких ними здійснюється контроль, в порядку Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 Земельного кодексу).

З огляду на викладене, до підстав виникнення у Осіб обов’язку платника податків нарахування податкових зобов’язань з Податку пунктом 286.1 статті 286 Кодексу, у тому числі віднесено: дані Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю) тощо.

Водночас, оскільки земельним законодавством передбачено перехід права власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності) з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій таке майно розміщене (част. перша статті 120 Земельного кодексу), то підставою виникнення у Осіб обов’язку платника податків з нарахування податкових зобов’язань з Податку щодо таких ділянок може вважатися дата державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на яких таке майно розміщене (пункт 287.6 статті 287 Кодексу).

Поряд з цим, у пункті «ї» частини першої статті 211 Земельного кодексу передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок, що призводить до порушення принципу платного використання таких ділянок та створення перепон до виникнення у таких осіб обов’язку платника податків з нарахування податкових зобов’язань з Податку щодо таких ділянок.

Точка зору про необхідність забезпечення принципу платного використання таких земельних ділянок та усунення перепон до виникнення у Осіб обов’язку платника податків з нарахування податкових зобов’язань з Податку щодо ділянок, право власності на які настає з реєстрацією прав власності на нерухоме майно, розташоване на таких ділянках, неодноразово підтверджена в правових висновках Верховного Суду України (постанови: від 12.02.2019 по справі № 804/5488/16, від 17.04.2018 по справі № 2а-10031/12/2670, від 23.10.2020 № 804/5486/16).

Питання 2.

Підставою виникнення у Осіб обов’язку платника податків нарахування податкових зобов’язань з Оренди є договір на право строкового користування земельними ділянками державної або комунальної форми власності (пункт 288.1 статті 288 Кодексу, далі – Договір). Земельним законодавством встановлена вимога обов’язкової реєстрації Договорів у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (част. п’ята статті 6 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», далі – Закон).

Оскільки об’єкт за Договором вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди (стаття 17 Закону), то припинення дії Договору, зокрема щодо обов’язку платника податків нарахування податкових зобов’язань з Оренди, фактично відбувається з моменту державної реєстрації права припинення Договору. При цьому, внесення реєстраційних відомостей може бути відтермінованим істотними умовами Договору.

З огляду на викладене, у Товариства виникатиме обов’язок платника податків з нарахування та сплати податкових зобов’язань з Оренди до дати державної реєстрації права припинення Договору.

Питання 3.

Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (далі – Оцінка), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства (пункт 289.1 статті 289 Кодексу), а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності справляється відповідно до вимог статті 288 Кодексу.

Поряд з цим пунктом 5 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 (далі – Типовий договір), передбачено відображення Оцінки земельних ділянок на дату укладення договору.

Розмір орендної плати переглядається, зокрема у разі зміни Оцінки Ділянки державної та комунальної власності (пункт 13 Типового договору).

При цьому перегляд розміру орендної плати, визначеному у Договорі, врегульовано чинним законодавства (п. 284.1 ст. 284 Кодексу), де за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, наприклад перегляд ставки розміру орендної плати, на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 122 Земельного кодексу України, абзац п’ятий ст. 15 Закону України «Про оренду землі).

Якщо органом місцевого самоврядування після підписання договорів оренди земельних ділянок прийнято рішення про затвердження технічної документації про Оцінку земель з урахуванням вимог щодо строку його прийняття та оприлюднення, то Товариство як орендар сплачує Оренду, обчислену із застосовуванням розміру такої Оцінки, в тому числі у разі невнесення відповідних змін до Договору, оскільки рішення органів місцевого самоврядування відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є обов’язковими для виконання на відповідній території.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, платники плати за землю при поданні першої Декларації в електронному вигляді повинні подавати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на паперових носіях (надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі).

 

Питання 4.

У разі купівлі-продажу об’єкту нерухомості, розміщеного на Ділянці (крім земель державної, комунальної власності (част. перша статті 120 Земельного кодексу)), право власності на який відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України та зазначеної частини першої статті 120 Земельного кодексу одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування Ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, у порядку й строки, визначених Земельним кодексом.

Таким чином, Товариство, користуючись на праві постійного користування та на умовах оренди земельними ділянками державної і комунальної власності, повинні нараховувати та сплачувати податкові зобов’язання з плати за землю за користування ділянками відповідно до Кодексу до дати припинення державної реєстрації речових прав на такі земельні ділянки.

Водночас повідомляємо, що відповідно до пункту 102.9 статті 102 Кодексу на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених Кодексом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).