Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.08.2022 р. № 1309/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення                             Приватного підприємства «_____» (далі – підприємство) з урахуванням листа від __ № __  щодо питань необхідності реєстрації договору управління майном нерезидента, управителем якого виступає резидент,  платником податку на додану вартість та нерезидента – установника переданого в управління майна платником податку на прибуток підприємств та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс),  у межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, підприємство здійснює управління нерухомим майном (квартира) нерезидента - юридичної особи на території України згідно з договором управління майном від 16.03.2015 без права відчужувати таке майно, укладати договори, у т.ч. застави, оренди, та інші щодо такого майна, не може використовувати таке майно і отримувати від використання цього майна дохід.

У зверненні підприємства поставлено такі питання:

1. Чи потребує реєстрації договір управління майном між підприємством (управителем) та нерезидентом (установником управління) платником податку на додану вартість?

2. Чи підлягає взяттю на облік і реєстрації платником податку на прибуток нерезидент – власник нерухомого майна, що не здійснює господарської діяльності на території України?

 

Щодо питання 1

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Відповідно до ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Правові відносини, що виникають за договором управління майном, встановлено Главою 70 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), відповідно до частини першої ст. 1029 якого за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (частина перша  ст. 1030 ЦКУ).

При цьому, майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік (частина третя ст. 1030 ЦКУ).

Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління (частина п’ята ст. 1033 ЦКУ).

Статтею 1034 ЦКУ встановлено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління.

Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням майном (частина перша ст. 1042 ЦКУ). 

Відповідно до п. 64.6 ст. 64 Кодексу на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого п.п. 5 п. 180.1 ст. 180 Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Кодексом.

Нормами Кодексу для договорів управління майном встановлені особливості оподаткування податком на додану вартість.  

Договори управління майном, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами, визначені Кодексом, у контролюючих органах не обліковуються. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку у контролюючих органах та виконує обов'язки платника податків самостійно.

Взяття на облік договору управління майном здійснюється шляхом додаткового взяття на облік управителя майна як платника податків – відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору.

Порядок реєстрації особи як платника ПДВ регулюється статтями 180 – 183 Кодексу та регламентується Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за № 1456/26233.

Для цілей оподаткування податком на додану вартість платниками ПДВ є особи, перелік яких визначено підпунктом 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 та                пунктом 180.1 ст. 180 Кодексу. 

Зокрема, підпунктом п’ятим п. 180.1 ст. 180 Кодексу визначено, що платником ПДВ є особа – управитель майна, яка веде окремий податковий облік з ПДВ щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном. Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

Статтями 181 та 182 Кодексу визначено умови для реєстрації особи як платника ПДВ, відповідно до яких реєстрація особи як платника ПДВ може здійснюватися як в обов'язковому порядку, так і за добровільним рішенням особи. 

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Кодексу у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх           12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 млн грн (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник ПДВ у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої – третьої групи. 

Згідно з п. 182.1 ст. 182 Кодексу, якщо особа, яка відповідно до п. 181.1           ст. 181 Кодексу не є платником ПДВ у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій відсутні або є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник ПДВ, така реєстрація здійснюється за її заявою.

Таким чином, в органах ДПС обліковуються лише ті договори управління майном, за якими здійснюються операції з постачання товарів/послуг, які пов'язані з використанням майна, отриманим в управління за договорами управління майном, і які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість згідно з розділом V Кодексу, та стосовно яких подані заяви для взяття на облік в органах ДПС і для реєстрації платником ПДВ.  

Процедури взяття на облік у контролюючих органах договорів управління майном визначені Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300 (далі –
Порядок № 1588).

Відповідно до пункту 3.6 Порядку № 1588 підставою для взяття на облік договору управління майном є прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію платником ПДВ управителя майна та отримання документів, визначених пунктом 4.7 Порядку № 1588 (заяви за формою № 1-ОПП, копії договору управління майном (договір управління нерухомим майном має бути нотаріально посвідченим)). Тобто взяття на облік договору управління майном здійснюється після прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію управителя майна платником ПДВ.

Після взяття на облік договору управління майном відомості про нього включаються до Реєстру договорів про спільну діяльність, договорів управління майном та угод про розподіл продукції.

З огляду на норми п. 181.1 ст. 181 Кодексу, платником ПДВ в обов’язковому порядку має бути зареєстрована особа, яка веде окремий облік результатів діяльності за договором управління майном без утворення юридичної особи (управитель майна), у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг (пов’язаних із виконанням договору), що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 млн грн (без урахування податку на додану вартість).   

У разі, якщо особа, яка відповідно до п. 181.1 статті 181 Кодексу не є платником ПДВ у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій відсутні або є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник ПДВ, така реєстрація здійснюється за її відповідною заявою.

 

Щодо питання 2

Згідно з вимогами абзацу першого п. 64.5 ст. 64 Кодексу, в редакції чинній з 1 січня 2021 року, якщо нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації) здійснюють господарську діяльність на території України через постійні представництва, вони зобов’язані стати на облік у контролюючих органах, та відповідно до п. 133.3 ст. 133 Кодексу є платниками податку на прибуток підприємств.

Вимоги щодо створення постійного представництва нерезидентом встановлені підпунктом 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого (з урахуванням змін, які набрали чинності з 1 січня 2021 року), постійне представництво – постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

Нагадаємо, що господарська діяльність для цілей Кодексу – діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами                   (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Нерезидент вважається таким, що має постійне представництво в Україні, якщо він здійснює господарську діяльність через посередника - резидента, якщо посередник - резидент на умовах агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів (робіт, послуг) діє виключно або майже виключно за рахунок, в інтересах та/або на користь одного або кількох осіб - нерезидентів, які є пов’язаними особами, такий посередник не може вважатися таким, що діє в рамках основної (звичайної) діяльності стосовно будь-якої з пов’язаних осіб - нерезидентів, та визнається постійним представництвом такого нерезидента в Україні або кожної особи - нерезидента, якщо такі нерезиденти є пов’язаними особами.

Водночас зауважимо,  що відповідно до положень п.п. 133.1.5 п. 133.1          ст. 133 Кодексу іноземна компанія має право самостійно визнати себе податковим резидентом України з 1 січня календарного року, в якому відповідну заяву за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, подано до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Відповідно до п. 5.1 розділу V Порядку № 1588 у порядку, встановленому цим розділом, при настанні першої із подій стає на облік та/або реєструється платником податку на прибуток юридична особа, що утворена відповідно до законодавства іншої країни (іноземна компанія / нерезидент), яка:

1) здійснює господарську діяльність на території України через своє постійне представництво, визначене підпунктом 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу. Такий нерезидент стає на облік у контролюючому органі за місцезнаходженням свого постійного представництва до початку своєї господарської діяльності через таке представництво;

2) придбаває інвестиційний актив, визначений абзацами третім-шостим п.п. «е» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, у іншого нерезидента - продавця, який не має постійного представництва в Україні. Такий нерезидент - покупець зобов’язаний не пізніше дати здійснення першої оплати за інвестиційний актив, що придбавається, стати на облік у контролюючому органі за місцезнаходженням української юридичної особи, акції, корпоративні права якої формують вартість інвестиційного активу, що є предметом такого правочину;

3) має місце ефективного управління на території України та має намір скористатись правом визнати себе податковим резидентом України відповідно до п.п. 133.1.5 п. 133.1 ст. 133 Кодексу. Взяття на облік такої іноземної компанії здійснюється у контролюючому органі за місцезнаходженням об’єкта ефективного управління.

Враховуючи обставини, що зазначені в запиті, а саме те, що за договором з управління майном нерезидента резидент - управитель не наділений правом використовувати майно (квартиру) та отримувати від використання такого майна дохід (без права відчужувати його, укладати договори, у т.ч. застави, оренди, та інші), і нерезидент не здійснює господарську діяльність на території України та самостійно не визнає себе податковим резидентом України відповідно до положень п.п. 133.1.5 п. 133.1 ст. 133 Кодексу, такий нерезидент не зобов’язаний реєструватись в якості платника податку на прибуток відповідно до вимог до п. 5.1 Порядку № 1588.

Водночас наголошуємо, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин потребує комплексного аналізу документів та матеріалів, що дозволяють ідентифікувати предмет запиту.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.