Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.07.2022 р. № 1017/ІПК/99-00-24-03-03-09

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо підтвердження оподаткування спадщини і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням норм Кодексу, які діяли у 2021 році.

Платник податків у зверненні повідомив, що є громадянкою Російської Федерації та має тимчасову посвідкуна постійне місце проживання в Україні. Крім того, у період з «….» по «….»офіційно працювала у представництві іноземної юридичної особи та отримувала дохід у вигляді заробітної плати,який оподатковувався відповідно до норм чинного законодавства.

У «….» померла мати та була відкрита спадкова справа.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання оподаткування спадщини, отриманої після смерті члена родини першого ступеня споріднення.

Визначення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – це фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу резидента України встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа –резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцемпроживанняфізичної особи є житло, в якому вона проживаєпостійноаботимчасово (ст. 29 Цивільного кодексу України).

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Що стосується підтвердження факту перебування на митній території України не менше 183 днів, то слід зазначити, що законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є підстави, встановлені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.     

Отже, у разі якщо фізичною особою – громадянином іноземної держави дотримані перелічені положення п.п. 14.1.213 п. 124.1 ст. 14 Кодексу, то з метою оподаткування фізична особа може вважатися резидентом України.

Водночас Кодекс не містить норм щодо необхідності одержання будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус резидента України.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; нерезидента – загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Згідно з п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексудо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом ІV Кодексу.

Порядок оподаткування доходу, отриманогоплатникомподатку в результаті прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, визначено ст. 174 Кодексу, якою встановлено декілька ставок для оподаткування доходів платника податку, одержаних у вигляді спадщини, зокрема, залежно від ступеня споріднення спадкоємця зі спадкодавцем та їх резидентського статусу.

Об’єкти спадщини платника податку з метою оподаткування визначено п. 174.1 ст. 174 Кодексу.

При цьому за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковуються, зокрема, об’єкти спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення (п.п. «а» п.п. 174.2.1 п. 174.2 cт.174 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Водночас за ставкою 18 відс., визначеною у п. 167.1 ст. 167 Кодексу, оподатковуються будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента (п.п. 174.2.3 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податкудо бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину (п. 174.3 ст. 174 Кодексу).

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді вартості успадкованого майна, отриманий фізичною особою – резидентом від спадкодавця – резидента першого ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою податку.

Разом з тим дохід у вигляді вартості успадкованого майна, отриманий фізичною особою – нерезидентом від спадкодавця – резидента/нерезидента або фізичною особою – резидентом від спадкодавця - нерезидента, незалежно від ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків.

Водночас зауважуємо, що відповідно до абзацу першого ст. 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425) нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (частина третя ст. 43 Закону № 3425).

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (ст. 46 Закону № 3425).

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.