Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 15.02.2023 р. № 317/ІПК/99-00-24-03-03-06

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо оподаткування доходів фізичної особи – нерезидента і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що веде переговори з фізичною особою – нерезидентом  про укладення Авторського договору. За умовами договору фізична особа отримує винагороду за надання послуги зі створення музичного твору та роялті. До моменту виплати доходу зазначена особа надає підприємству довідку про підтвердження резидентства Японії.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

 1. Чи необхідно фізичній особі – нерезиденту, який має намір одержати винагороду (доходи з джерела їх походження в Україні), подавати до відповідного контролюючого органу облікову картку фізичної особи – платника податків за формою № 1ДР, яка є водночас заявою для реєстрації у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків?

2. Чи підлягають оподаткуванню на території України доходи фізичної особи – податкового резидента Японії від надання нею послуги зі створення музичного твору, якщо доходи будуть виплачуватися підприємством України, але створення твору буде здійснюватися фізичною особою на території Японії, і ця фізична особа впродовж календарного року не буде знаходитися на території України?

3. Чи підлягають оподаткуванню на території України доходи фізичної особи – податкового резидента Японії, автора музичного твору, за передачу виключного права на використання музичного твору, якщо доходи будуть виплачуватися підприємством України і ця фізична особа впродовж календарного року не буде знаходитися на території України?

4. Чи буде у підприємства виникати податкове зобов’язання з податку на додану вартість при перерахуванні фізичній особі, виконавцю – нерезиденту, винагороди за надання послуг із створення твору (написання музики)?

5. Чи буде у підприємства виникати податкове зобов’язання з податку на додану вартість при перерахуванні фізичній особі – виконавцю – нерезиденту, роялті?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (п. 1.1 ст. 1 розділу І Кодексу).

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 розділу I Кодексу інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Пунктом 44.1 ст. 44 глави 1 розділу IІ Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 глави 1 розділу IІ Кодексу.

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних операцій тим, які перераховані в Кодексі.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Відповідно до ст. 418 ЦКУ право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншим законом.

Згідно з частиною першою ст. 420 та частиною першою ст. 433 ЦКУ до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать музичні твори (з текстом або без тексту).

Правила та умови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (у тому числі використання об’єкта права інтелектуальної власності) визначено Главою 75 ЦКУ.

Статтею 1107 ЦКУ визначено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватись на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Щодо першого питання

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 63 Кодексу визначено, зокрема,  що взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Всі фізичні особи – платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр) у порядку, визначеному Кодексом. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків.

Відповідно до п. 70.1. ст. 70 Кодексу Державний реєстр формує та веде Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є:

громадянами України;

іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні;

іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Порядок реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі регулюється Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних
осіб – платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2017 за № 1306/31174 (далі – Положення), що затверджено на виконання статей 63 та 70 Кодексу.

Відповідно до Положення фізичні особи для реєстрації у Державному реєстрі особисто або через представника подають відповідному контролюючому органу Облікову картку фізичної особи – платника податків № 1ДР (далі – Облікова картка), що є водночас заявою для реєстрації у Державному реєстрі, та пред’являють документ, що посвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити (прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство).

Для проведення реєстрації та отримання документа, що засвідчує реєстрацію особи в Державному реєстрі для іноземців та осіб без громадянства, використовуються дані документа, що посвідчує особу, зокрема паспортний документ іноземця – документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в’їзд або виїзд з держави і визнається Україною, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою.

Громадяни України, іноземці, особи без громадянства, що проживають або перебувають за кордоном та не можуть прибути до відповідного контролюючого органу в Україні, відповідно до п. 7 розділу ІІІ Положення у разі необхідності реєстрації та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, можуть надіслати поштою на адресу ДПС Облікову картку та ксерокопію з чітким зображенням документа, що посвідчує особу. Підпис фізичної особи на Обліковій картці та довіреність на реєстрацію та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, повинні бути засвідчені у встановленому законодавством порядку. При цьому документи, видані компетентними органами іноземної держави та складені іноземною мовою, повинні бути засвідчені в установленому законодавством України порядку та перекладені українською мовою, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства подають документи до територіальних органів ДПС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі або до ДПС, а іноземці та особи без громадянства, які мають посвідку на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання в Україні, можуть реєструватись як платники податків у державних податкових інспекціях у районах, містах, районах у містах, об’єднаних державних податкових інспекціях, що відповідають місцю проживання в Україні, зазначеному в посвідці.

Відповідно до п. 70.12 ст. 70 Кодексу реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади (наприклад, для персоніфікованого обліку в органах Пенсійного фонду України) та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними  особами – підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі виплати доходів, з яких утримуються податки згідно з законодавством України. Фізичні особи зобов’язані подавати інформацію про реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи.

Щодо другого та третього питань

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні. 

Згідно з п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування фізичної особи – нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, зокрема доходи у вигляді роялті, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов цивільно-правового договору.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема:

суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору (п.п. 164.2.2 п. 164.2
ст. 164 Кодексу);

доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі – роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу (п. 164.2.3 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Ставки податку на доходи фізичних осіб встановлено ст. 167 Кодексу.

Також вказані доходи, є об’єктом оподаткування військовим збором
(п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, регулюється
п. 170.10 ст. 170 Кодексу, п.п. 170.10.1 якого встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів).

Згідно з п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом – юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, визначення якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, та військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Враховуючи викладене, доходи у вигляді винагороди за надання послуг зі створення твору та у вигляді роялті, які виплачуються юридичною особою – резидентом на користь фізичної особи – нерезидента, оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Разом з тим відповідно до положень п. 3.2 ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 12 вересня 1991 року № 1543-XII «Про правонаступництво України» наразі в українсько-японських податкових відносинах застосовується Конвенція між Урядом СРСР та Урядом Японії про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи (далі – Конвенція), відповідно до ст. 1 якої положення Конвенції застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав». У цілях цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Договірній Державі на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження головного або основного офісу, місця управління або іншого аналогічного критерію.

Згідно з ст. 2 Конвенції її положення поширюються на податки, одним з яких, зокрема в Україні є податок на доходи фізичних осіб.

У розумінні Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, юридичну особу або будь-яку особу, яка розглядається як юридична особа для цілей оподаткування та будь-яке інше обʼєднання осіб (ст. 3 Конвенції).

Пунктом 1 ст. 5 Конвенції передбачено, що «прибуток, отриманий резидентом Договірної Держави від здійснення підприємницької діяльності, оподатковується лише у цій Договірній Державі, якщо тільки резидент не здійснює підприємницьку діяльність у іншій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо резидент здійснює підприємницьку діяльність, як вказано вище, прибуток резидента може оподатковуватись у іншій Договірній Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва».

Пунктом 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що «роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Договірній Державі».

«(а) Роялті, отримані як винагорода за використання або право на використання будь-яких авторських прав на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи кінематографічні фільми, фільми або плівки, що використовуються для радіомовлення чи телебачення, звільняються від оподаткування в Договірній Державі, в якій вони виникають, якщо особа, що фактично має право на роялті, є резидентом іншої Договірної Держави.

 (b) Роялті, отримані як винагорода за використання або право використання будь-яких патентів, торгових марок, дизайну або моделі, плану, таємної формули або процесу, або за користування чи надання права використання промислового, комерційного або наукового обладнання, або за інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду, також можуть оподатковуватися в Договірній Державі, в якій вони виникають, та відповідно до законодавства цієї Договірної Держави. Однак податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків загальної суми роялті, якщо особа, яка фактично має право на роялті, є резидентом іншої Договірної Держави» (п. 2 ст. 9 Конвенції).

Згідно з п. 3 ст. 9 Конвенції «положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на роялті, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі, в якій виникають роялті, через розташоване там постійне представництво, і право або майно, стосовно яких сплачуються роялті, дійсно повʼязані з цим постійним представництвом. У такому випадку застосовуються положення статті 5».

Відповідно до п. 1 ст. 12 Конвенції «за винятком випадків, передбачених положеннями статей 13–18, заробітна плата та інша винагорода за роботу за наймом або інші особисті послуги (включаючи професійні послуги), що отримуються резидентом Договірної Держави, можуть оподатковуватись в іншій Договірній Державі у випадку, якщо резидент здійснює діяльність в цій іншій Договірній Державі. Однак, така винагорода звільняється від оподаткування в цій іншій Договірній Державі, якщо:

(a) одержувач перебуває в цій іншій Договірній Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів у відповідному календарному році; і

(b) винагорода сплачується особою або від імені особи, яка не є резидентом цієї іншої Договірної Держави; і

(c) витрати по сплаті винагороди не несе постійне представництво, яке така особа має в цій іншій Договірній Державі».

Враховуючи зазначене, якщо фізичною особою, яка у розумінні Конвенції є резидентом Японії, резиденту України надаються особисті послуги професійного характеру і нерезидент не здійснює діяльність з надання цих послуг на українській території, зокрема не має в Україні постійного представництва, через яке надаються такі послуги, доходи, отримані японським резидентом від резидента України в оплату таких послуг, згідно з положеннями ст. 5 та ст. 12 Конвенції підлягають оподаткуванню лише в Японії, і, відповідно, звільняються від оподаткування в Україні.

Відповідно до ст. 9 Конвенції, якщо роялті, які виникають в Україні, є роялті, зазначені у п.п. «а» п. 2 ст. 9 Конвенції, зокрема отримані як винагорода за використання або право на використання будь-яких авторських прав на твори мистецтва або науки, включаючи фільми, що використовуються для радіомовлення чи телебачення, такі роялті звільняються від оподаткування в Україні, якщо особа, що фактично має право на роялті, є резидентом Японії. Однак таке звільнення не застосовується, якщо особа, яка фактично має право на роялті і є резидентом Японії, здійснює підприємницьку діяльність в Україні, через розташоване в ній постійне представництво, і право або майно, стосовно яких сплачуються роялті, дійсно повʼязані з цим постійним представництвом.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 Кодексу.

Згідно з п. 103.4 ст. 103 Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Щодо четвертого та п’ятого питань

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 розділу V Кодексу об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186
розділу V Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу).

Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Місцем постачання послуг, зазначених у п. 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання, зокрема надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об’єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць (п.п. «а» п. 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу).

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.31 ст. 186 розділу V Кодексу, є місце реєстрації постачальника
(п. 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу).

Отже, порядок оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання зазначених у зверненні послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Відповідно до п.п. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 розділу V Кодексу не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість операції, зокрема з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Згідно з п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу під терміном «роялті» розуміється будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду
(ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно з законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Особливості оподаткування податком на додану вартість послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статтях 180 та 208 розділу V Кодексу.

Згідно з п. 180.2 ст. 180 розділу V Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату пода