Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.07.2022 р. № 1122/ІПК/99-00-24-03-03-06

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо застосування спрощеної системи оподаткування  та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до інформації, наведеної у зверненні, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку 3 групи (неплатник податку на додану вартість) планує укласти договори з суб’єктами господарювання – нерезидентами, які займаються розробкою та постачанням комп’ютерних програм та / або їх компонентів. При цьому, фізична особа – підприємець є замовником таких послуг, а суб’єкти господарювання – нерезиденти є виконавцями (постачальниками) послуг з розробки програмного забезпечення та / або комп’ютерних програм чи їх компонентів.

У зв’язку з зазначеним, платник просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання послуг суб’єктами господарювання – нерезидентами резиденту – фізичній особі – підприємцю, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу ХІV Кодексу.

Відповідно до п.п. 3 п. 297.1 ст. 297 Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену п.п. 1 п. 293.3 ст. 293 Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи.

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Згідно із підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до ст. 186 Кодексу.

Постачання послуг  – це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14  Кодексу).

Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника, або отримувача відповідних послуг, або від місця фактичного надання відповідних послуг.  

Місцем постачання послуг, зазначених у п. 186.3 ст. 186 Кодексу, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання, або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг, зокрема, належать консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп’ютерних систем

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ ст. 186 Кодексу, є місце реєстрації постачальника (п. 186.4 ст. 186 Кодексу).

Отже, порядок оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання зазначених у зверненні послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Особливості оподаткування податком на додану вартість послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статтях 180, 208 Кодексу та розділі VII Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 (далі – наказ № 21).

Згідно з п. 180.2 ст. 180 Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених ст. 208 ¹ Кодексу.

Пунктом 208.5 ст. 208 Кодексу визначено, що отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил розділу V Кодексу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Відповідно до п. 208.2 ст. 208 Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим – шостим п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно із п. 190.2  ст. 190 Кодексу.

Отже, отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 Кодексу.

При цьому у разі, якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку на додану вартість, то такий отримувач послуг (в тому числі суб’єкт господарювання, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, яка не передбачає сплату податку на додану вартість) зобов’язаний подати до контролюючого органу розрахунок податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України, за формою затвердженою наказом № 21.

Водночас згідно з п. 26 ¹ підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також операції з програмною продукцією, плата за які не вважається роялті згідно з абзацами другим – сьомим п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу.

Для цілей п. 26 ¹ підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу до програмної продукції відносяться:

результат комп’ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп’ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів та доступу до них;

примірники (копії, екземпляри) комп’ютерних програм, їх частин, компонентів у матеріальній та/або електронній формі, у тому числі у формі коду (кодів) та/або посилань для завантаження комп’ютерної програми та/або їх частин, компонентів у формі коду (кодів) для активації комп’ютерної програми чи в іншій формі;

будь-які зміни, оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу комп’ютерних програм, права на отримання таких оновлень, змін, додатків, доповнень протягом певного періоду часу;

криптографічні засоби захисту інформації.

Особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції визначено в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства доходів і зборів України від 07.10.2013 № 536 (далі – УПК № 536), крім положень УПК № 536, якими було роз’яснено правила оподаткування податком на додану вартість операцій з надання права на використання програмної продукції, що були чинними до 01.01.2015, а також в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2020 № 842.

Зокрема, операції з постачання програмної продукції від нерезидента резиденту на митну територію України не оподатковуються податком на додану вартість.

Враховуючи викладене, у випадку, якщо нерезидентом постачається (у тому числі через мережу Інтернет) резиденту – неплатнику податку на додану вартість безпосередньо програмна продукція, а не послуги із розробки програмної продукції, то у такого резидента – неплатника податку на додану вартість податкових наслідків з податку на додану вартість за такою операцією не виникає.

У випадку, якщо нерезидентом постачається резиденту – неплатнику податку на додану вартість послуги із розробки програмної продукції, місцем постачання яких відповідно до ст. 186 розділу V Кодексу визначено митну територію України, операції з постачання яких підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків, то у такого резидента – неплатника податку на додану вартість виникає обов'язок щодо нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та відповідно подання до контролюючого органу розрахунку податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.

Відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.