Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.06.2022 р. № 671/ІПК/99-00-21-02-02-06

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення щодо оподаткування операцій із медичного страхування та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, щопідприємство планує укласти угоду з страховою компанією на добровільне медичне страхування своїх працівників. При цьому, відповідно до умов договору страхування у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадкам, страхова виплата (у т.ч. відшкодування за узгоджений перелік медикаментів) може здійснюватися не лише лікувальним та іншим закладам охорони здоров’я, але й безпосередньо застрахованим особам (працівникам) або їх законним/уповноваженим представникам.

Враховуючи вищевикладене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступного питання:

Чи повинно підприємство в даному випадку здійснювати коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до норм ст. 123¹ Кодексу?

Закон України від 07 березня 1996 № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85) регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону № 85 страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Абзацом першим ст. 3 Закону № 85 встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні особи, фізичні особи – підприємці та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Згідно з ст. 4 Закону № 85 предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов’язані:

з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до п.3 частини четвертої ст. 6 Закону № 85 медичне страхування (безперервне страхування здоров’я) є видом добровільного страхування.

Відповідно до ст. 16 Закону № 85договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Перелік вимог до договорів страхування встановлено частиною четвертою ст. 16 Закону № 85, до яких, зокрема, віднесено умови здійснення страхової виплати.

Страхова виплата – це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (частина друга ст. 9 Закону № 85).

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування (частина перша ст. 10 Закону № 85).

Відповідно до п.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір добровільного медичного страхування – це договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Отже, договір медичного страхування, за яким страхова виплата здійснюється не закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, а безпосередньо страхувальнику або застрахованій особі, не відповідає вимогам, передбаченим підпунктом 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу до договорів добровільного медичного страхування.

Статтею 123¹ Кодексу встановлено, якщо договір довгострокового страхування життя чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, протягом перших п’яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені цим Кодексом до таких договорів, а також вимоги до договорів добровільного медичного страхування, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті, то платник податку – страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати, зобов’язаний збільшити фінансовий результат до оподаткування звітного періоду на суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому відбулося розірвання договору або такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим цим Кодексом.

Виходячи із викладеного вище, наявність у договорі медичного страхування умови, яка передбачає здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, безпосередньо страхувальнику або застрахованій особі, призводить до порушення вимог, встановлених Кодексом до договорів добровільного медичного страхування.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до ст. 123¹ Кодексу у розглянутому випадку, якщо платник податку на прибуток підприємств - страхувальник визнав у бухгалтерському обліку витрати за договором, який не відповідає вимогам, встановленим підпунктом 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу до договорів добровільного медичного страхування, то такий платник податку повинен збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму попередньо сплачених страхових платежів за таким договором із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим Кодексом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).