Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.06.2022 р. № 774/ІПК/99-00-09-04-03-06

Державна податкова служба України відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) розглянула зверненняТовариства стосовно надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства, та в межах компетенції повідомляє.

У зверненні Товариство зазначає, що в процесі ведення господарської діяльності у зв’язку з частим вимкненням електроенергії, з метою безперервного забезпечення електроенергією Товариство використовує дизельний генератор, який виробляє електричну енергію та працює на дизельному паливі.

У Товариства виникли наступні запитання:Чи потребує використання дизельного генератора, який виробляє електричну енергію та який вводиться в використання за рахунок спалювання пального, та який не призначений для зберігання пального (знаходиться дизельне паливо лише у баку дизельного генератора), отримання ліцензії на право зберігання пального» та «З урахуванням п.п.14.1.6. п.14.1 ст.14 Кодексу, дизельний генератор є технічним обладнанням, пристроєм, та за умови отримання пального для роботи генератора у кількості, що не перевищує 1000 кубічних метрів протягом календарного року, чи відсутній обов’язок у Товариства реєструвати його, як акцизний склад»?

 

До зазначених запитань.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481).

Відповідно до ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального – діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Статтею 15 Закону № 481 встановлено, що зберігання пального може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), за наявності у них ліцензії на право зберігання пального.

Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального відповідно (частина восьма статті 15 Закону № 481).

Таким чином, якщо суб’єкт господарювання здійснює діяльність із зберігання пального, він зобов’язаний отримати ліцензію на право його зберігання.

Крім того, відповідно до частини дев’ятнадцятої статті 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Також суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Інших виключень щодо отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

 

З огляду на зазначене, у разі якщо Товариство, як зазначено у зверненні,здійснює зберігання пального виключно у баку який є невід’ємною частиною устаткування дизельного генератора,у Товариства відповідно до ст. 15 Закону № 481, відсутній обов’язок отримувати ліцензію на право зберігання пального.

Разом з цим, у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, йому необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Закону № 481, коли така ліцензія не отримується.

Згідно із п.п.14.1.6. п.14.1 ст.14 Кодексу акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема, паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої (п.п.14.1.6 п.14.1. ст.14 Кодексу).

Таким чином, зважаючи на інформацію, зазначену у зверненні Товариства, дизельний генератор не є акцизним складом та не потребує реєстрації.

Пунктом 52⁸ підрозділу 10 розділу XX Кодексу тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема статтями 52 і 53 розділу II Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.