Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.06.2022 р. № 793/ІПК/99-00-07-04-01-06

Державна податкова служба України розглянула звернення
ТОВ …………………………………….. про надання індивідуальної податкової консультації та в порядку статті 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Відповідно до звернення, Товариство здійснює діяльність у сфері торгівлі.

Товариство просить надати роз’яснення щодо правових засад реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) та порядку ведення касових операцій у разі здійснення торгівлі з використанням власної кур’єрської служби.

У наведеному в звернені прикладі, не зазначений вид товару, доставку якого здійснює кур’єрська служба.

Оскільки Товариством не деталізовано суті здійснених господарських операцій, відповідь надається виходячи із загальних вимог чинного законодавства.

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року
№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на всіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

У відповідності до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону № 265, розрахункова
операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахункових операцій та/або наявності того чи іншого зареєстрованого КВЕД, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Пунктами 1, 2 та 12 статті 3 Закону № 265 передбачено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

12) вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюється центральним органом виконавчої влади, та забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб’єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів, які на момент перевірки знаходяться у місті продажу (господарському об’єкті)).

Тобто, у разі здійснення Товариством розрахункових операцій у розумінні Закону № 265, застосування РРО/ПРРО, у встановленому цим Законом порядку, є обов’язковим.

Поряд із цим, слід зазначити, що особливості укладення договорів купівлі-продажу, умови здійснення оплати за продані товари (попередня оплата (часткова або повна), в кредит чи з розстроченням платежу), регламентовано положеннями Цивільного кодексу України та стосуються виключно правовідносин, які виникають між продавцем та покупцем і не регулюються  Законом № 265 та як результат не належать до компетенції податкових органів.

Тобто, у разі продажу товарів (послуг) на умовах внесення оплати частинами, кожна розрахункова операція, вчинена Товариством, має бути здійснена із дотримання вимог Закону № 265, супроводжуватись видачею розрахункового документа встановленої форми, змісту та забезпечувати поєднання виданих розрахункових документів у ланцюг, який надаватиме можливість здійснювати ідентифікацію проданих товарів і забезпечить їх відповідність наявному обліку товарів.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб'єкти господарювання), фізичними особами визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі – Положення № 148).

У відповідності до пункту 11 Положення № 148, готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі.

Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств та їх відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Тобто, діючим законодавством не передбачена можливість оприбуткування готівкових коштів за реалізований товар в господарській одиниці, в якій зазначений товар не обліковувався.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання 1 повідомляємо.

Готівкові кошти за реалізований товар повинні надходити для оприбуткування до господарської одиниці, де відповідно до вимог пункту 12 Закону № 265 цей товар відображався в обліку.

Враховуючи відповідь на перше питання, відповідь на друге питання не надається, так як не несе в собі практичного застосування в межах надання відповіді на звернення.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.