Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.06.2022 р. № 920/ІПК/99-00-21-02-02-09

Державна податкова служба України розглянула лист щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства з податку прибуток підприємств, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) повідомляє.

Відповідно до наданої інформації, заявник розглядає можливість стати уповноваженим представником, а також керівником зареєстрованого в Україні представництва кіпрської компанії. Нерезидент Республіки Кіпр розглядає можливість здійснювати інвестування в будівництво об’єкту комерційної нерухомості. Для цього нерезидент планує відкрити відокремлений підрозділ (представництво/філію) в Україні та стати на облік в податкових органах як нерезидент, що має постійне представництво. Для забезпечення діяльності постійного представництва кіпрська компанія планує залучити як власний капітал, так і позичковий капітал від іншої кіпрської компанії. При цьому, за користування кредитом представництво повинно буде сплачувати проценти.

Виникли питання:

1.Чи має право представництво включити до складу витрат витрати за процентами, що повинні бути сплачені за позику, надану кіпрськими компаніями, якщо позика була отримана на іноземний банківський рахунок кіпрської компанії та використана безпосередньо на забезпечення діяльності свого представництва та фінансування будівництва?

2.Чи має право представництво включити до складу витрат витрати за процентами, що повинні бути сплачені за позику, надану кіпрськими компаніями, якщо позика була отримана на український банківський рахунок представництва кіпрської компанії для фінансування будівництва?

3.Враховуючи відсутність у представництва власного капіталу та власних боргових зобов’язань, чи повинно представництво здійснювати коригування відповідно до п. 140.2 ст. 140 Кодексу?

4.Чи має право представництво кіпрської компанії згідно п. 2 ст. 11 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування утримати з процентів, що сплачуються за договором позики,податок на доходи з джерелом його походження з України у розмірі 5%, якщо кіпрський кредитор є резидентом Республіки Кіпр та бенефіціарним власником таких процентів?

Підпунктами 133.2.1, 133.2.2. п. 133.2 ст. 133 Кодексу встановлено, що платниками податку на прибуток підприємств – нерезидентами є юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України; нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов’язок сплачувати податок у порядку, встановленому цим розділом.

Пунктом 64.5 ст. 64 Кодексу визначено, що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, або придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, або відкривають рахунки в банках України відповідно до ст. 6  Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», або набувають право власності на інвестиційний актив, визначений абзацами третім - шостим підпункту «е» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, в іншого нерезидента, який не має постійного представництва в Україні, зобов’язані стати на облік у контролюючих органах.

Взяття на облік у контролюючому органі нерезидента здійснюється при настанні першої із подій, визначеної в абзаці першому цього пункту, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від нерезидента відповідної заяви, яку він зобов’язаний подати, зокрема, у десятиденний строк після акредитації (реєстрації, легалізації) на території України відокремленого підрозділу - до контролюючого органу за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

Відповідно до п. 63.2 ст. 63 Кодексу взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, у тому числі юридичних осіб - нерезидентів, якіпридбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Згідно з п. 63.3 ст. 63 Кодексу об’єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв’язку з якими у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків та зборів. Такі об’єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Отже, якщо представництво нерезидента здійснює господарську діяльність в Україні, яка підпадає під визначення «постійне представництво», наведене у п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то нерезидент, який здійснює діяльність через таке представництво, повинен зареєструватися платником податку на прибуток, подавати податкову декларацію з податку на прибуток підприємств та сплачувати податок до бюджету.

Пунктом 133.3 ст. 133 Кодексу встановлено, що нерезидент, який розпочав господарську діяльність через своє постійне представництво до реєстрації в контролюючому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Відповідно до п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу «витягнутої руки». Оподатковуваний прибуток постійного представництва має відповідати прибутку незалежного підприємства, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є.

Обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва розраховується відповідно до положень ст. 39 Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу позика - це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Особливості оподаткування нерезидентів передбачені п. 141.4 ст. 141 Кодексу.  Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, проценти за позиками, які сплачуються на користь нерезидента (п.п. «а» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Згідно з п.п.141.4.2 п.141.4 ст.141 Кодексу у разі здійснення резидентом або іншим нерезидентом, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримується податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Отже, оскільки позика надана саме постійному представництву і проценти за договором позики повинно сплачуватипостійне представництво нерезидента, то такі операції розглядаються як отримання нерезидентом доходу з джерелом його походження з України та оподатковуються за ставкою 15%, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України.

Порядок та особливості оподаткування податком на прибуток нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, визначено відповідними положеннями Кодексу.

Згідно з ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи із змінами, внесеними до неї Протоколом від 11.12.2015, ратифікованим Верховною Радою України 30.10.2019, який набрав чинності 28.11.2019  (далі – Конвенція), поширюються на «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) та до податків, одним з яких, зокрема в Україні, є «податок на прибуток підприємств» (ст. 2 Конвенції).

У розумінні Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об’єднання осіб; термін «підприємство Договірної Держави» означає підприємство, що керується резидентом Договірної Держави (п. 1 ст. 3 Конвенції).

Резиденція осіб, на яких поширюється цей міжнародний договір, визначається відповідно до положень ст. 4 (Резидент) Конвенції, відповідно до п. 1 якої «для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі».

Статтею 7 (Прибуток від підприємницької діяльності) Конвенції визначено таке:

«1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює підприємницької діяльності в іншій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як зазначено вище, прибуток підприємства може бути оподаткований в іншій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво, то в кожній Договірній Державі цьому постійному представництву приписується прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим та самостійним підприємством, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах, і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. Під час визначення прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, у тому числі управлінських та загально-адміністративних витрат, як у Державі, де розташоване постійне представництво, так і в будь-якому іншому місці.

4. Настільки, наскільки в Договірній Державі визначення згідно її законодавства прибутку, що приписується постійному представництву, на основі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства між його різними підрозділами, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 цієї статті не перешкоджатиме цій Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого пропорційного розподілу, як це диктується практикою; прийнятий спосіб розподілу, однак, повинен бути таким, щоб його результати відповідали принципам, які містяться в цій статті.

5. Жодний прибуток не приписується постійному представництву на основі простої закупки постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

6. Для цілей попередніх пунктів прибуток, що приписується постійному представництву, визначається щороку одним і тим самим методом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для його зміни.

7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не зачіпатимуться положеннями цієї статті».

Підстави для визначення діяльності підприємства однієї Договірної Держави в іншій Договірній Державі такою, що утворює «постійне представництво» в цій іншій Державі, встановлено ст. 5 (Постійне представництво) Конвенції, відповідно до п. 1 якої термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

Відповідно до п. 3 ст. 22 (Недискримінація) Конвенції «оподаткування постійного представництва, яке підприємство Договірної Держави має в іншій Договірній Державі, не буде менш сприятливим у цій іншій Державі, ніж оподаткування підприємств цієї іншої Держави, які здійснюють подібну діяльність».

Враховуючи зазначене, правила оподаткування, встановлені зазначеними положеннями Конвенції, у випадку, що розглядається, застосовуються в частині визначення порядку та обсягу оподатковування прибутку постійного представництва, через яке резидент Кіпру здійснює підприємницьку діяльність в Україні.

Зокрема, якщо діяльність особи, яка у контексті Конвенції є резидентом Кіпру, здійснюються в Україні через постійне представництво, прибуток такого постійного представництва підлягає оподаткуванню в Україні лише в частині, яка відноситься до цього постійного представництва. При цьому оподатковуваний прибуток постійного представництва резидента Кіпру в Україні має визначатися як прибуток самостійного (незалежного) підприємства, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність, у таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є. Відповідно, оподаткування цього постійного представництва, не повинне бути  менш сприятливим, ніж оподаткування українських підприємств, які здійснюють діяльність, подібну (аналогічну) до діяльності такого постійного представництва (п. 3 ст. 22 Конвенції) і при визначенні об’єкта оподаткування такого постійного представництва мають враховуватись, крім іншого, витрати, понесені для цілей постійного представництва (п. 3 ст. 7 Конвенції).

Положення ст. 11 (Проценти) Конвенції передбачають, зокрема:

«1. Проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою – фактичним власником таких процентів.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 5 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.

3. Термін «проценти» у випадку використання в цій статті означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобов’язань, у тому числі премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов’язань.

4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник процентів, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, справді пов’язана з таким постійним представництвом. У такому випадку застосовуються положення статті 7 цієї Конвенції.

5. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама Держава, адміністративно-територіальна одиниця, місцевий орган влади або резидент цієї Держави. Проте, якщо особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво, у зв’язку з якими виникла заборгованість, за якою сплачуються проценти, і витрати зі сплати цих процентів несе постійне представництво, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій знаходиться постійне представництво».

Таким чином, у загальному порядку відповідно до п. 2 ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в Україні і виплачуються їх фактичному власнику - резиденту Кіпру можуть оподатковуватись в Україні податком, що не повинен перевищувати 5 відсотків від загальної суми процентів.

Водночас, враховуючи те, що у випадку, який розглядається, йдеться про виплату процентів постійним представництвом в Україні одного резидента Кіпру (позичальника) іншому резиденту Кіпру (позикодавцю), тобто боргові зобов’язання виникають в межах договірних взаємовідносин (за договором позики) між резидентами однієї країни – Кіпру, п. 2 ст. 11 Конвенції не може бути застосований, оскільки правила оподаткування, встановлені Конвенцією, яка є двостороннім міжнародним договором, поширюються на відповідні операції, які здійснюються в межах взаємовідносин між особами, які підпадають під дію цієї Конвенції і є  резидентами Договірних Держав – України та Республіки Кіпр.

Що стосується правомірності віднесення до витрат процентів за надану представництву нерезидента позику резидентами Республіки Кіпр, то відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134. ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Оподаткування процентів, які нараховуються за борговими зобов’язаннями з нерезидентами, здійснюється відповідно до положень п.п. 140.1 - 140.3 ст. 140 Кодексу, якими передбачено різниці для коригування фінансового результату до оподаткування.

Під борговими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, операціями РЕПО, зобов’язання за договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення (п. 140.1 ст. 140 Кодексу).

Згідно з п. 140.2 ст. 140 Кодексу для платника податку, у якого сума боргових зобов’язань, визначених пунктом 140.1 цієї статті, що виникли за операціями з нерезидентами, перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму перевищення нарахованих у бухгалтерському обліку процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов’язаннями (крім процентів, що підлягають капіталізації відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності до моменту введення відповідного активу в експлуатацію), що виникли за операціями з нерезидентами, понад 30 відсотків суми розрахованого об’єкта оподаткування податком на прибуток звітного (податкового) періоду, в якому здійснюється нарахування таких процентів, збільшеного на суму фінансових витрат за даними фінансової звітності та суми амортизаційних відрахувань за даними податкової звітності того самого звітного (податкового) періоду.

Сума боргових зобов’язань, що виникли за операціями з нерезидентами, та сума власного капіталу для цілей цього пункту визначається як середнє арифметичне значень таких боргових зобов’язань та відповідно власного капіталу на початок та кінець звітного податкового періоду з урахуванням процентів, зазначених у пункті 140.3 цієї статті.

Отже, сума власного капіталу для цілей п. 140.2 ст. 140 Кодексу визначається як середнє арифметичне значень власного капіталу на початок та кінець звітного податкового періоду, в якому здійснювалось нарахування процентів.

Абзацом третім п. 140.2 ст. 140 Кодексу визначено, що для цілей цього пункту об’єкт оподаткування визначається згідно із статтею 134 цього Кодексу з коригуванням фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу, крім:

від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років;

різниці, визначеної цим пунктом.

Якщо у звітному (податковому) періоді показник, розрахований відповідно до абзацу першого цього пункту, має від’ємне значення, фінансовий результат до оподаткування збільшується на всю суму процентів, що виникли за операціями з нерезидентами, нарахованих у цьому звітному (податковому) періоді.

Для цілей цього пункту до суми процентних витрат, що виникли за операціями з нерезидентами, нарахованих протягом звітного (податкового) періоду, додається частка амортизаційних відрахувань, що припадає на суму таких процентних витрат, капіталізованих у складі вартості необоротного активу до моменту введення його в експлуатацію. Платник податку в кожному окремому звітному (податковому) періоді визначає частку амортизаційних відрахувань із вартості відповідного необоротного активу, що припадає на суму таких капіталізованих процентів, виходячи із застосовного методу амортизації та строку корисного використання відповідного необоротного активу.

У разі перевищення суми процентних витрат за контрольованими операціями над рівнем, визначеним відповідно до принципу «витягнутої руки», положення цього пункту застосовуються до суми процентних витрат, що відповідають принципу «витягнутої руки». Положення цього абзацу застосовуються за наслідками звітного (податкового) року.

Норми цього пункту не застосовуються та фінансовий результат до оподаткування не збільшується на суму процентів, що підлягають капіталізації відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та не впливають на фінансовий результат до оподаткування платника податків у звітному (податковому) періоді, до моменту введення відповідного необоротного активу в експлуатацію.

Коригування, передбачені цим пунктом, не здійснюються щодо:

а) суми процентів, визнаних такими, що не відповідають принципу «витягнутої руки» згідно із статтею 39 цього Кодексу;

б) суми процентів, що нараховані на користь міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетом за кредитами (позиками), отриманими суб’єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними або місцевими гарантіями;

в) суми процентів, що нараховані на користь іноземних банків.

Норми цього пункту не застосовуються до фінансових установ та компаній, що займаються виключно лізинговою діяльністю.

Проценти, які перевищують суму обмеження, визначеного п. 140.2 ст. 140 Кодексу, які збільшили фінансовий результат до оподаткування, зменшують фінансовий результат до оподаткування майбутніх звітних податкових періодів у сумі, зменшеній щорічно на 5 відсотків від суми процентів, що залишилися не врахованими у зменшення фінансового результату до оподаткування, з урахуванням обмежень, встановлених п. 140.2 ст. 140 Кодексу (п. 140.3 ст. 140 Кодексу).

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).