Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.03.2023 р. № 615/ІПК/99-00-21-03-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення                              щодо податкових наслідків, які виникають при виконанні договору про спільне використання торговельної марки, зокрема у разі перерахування одним співвласником торговельної марки на користь іншого співвласника такої торговельної марки відповідного платежу у грошовій формі, та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство планує зареєструвати торговельну марку спільно з іншим суб'єктом господарювання - резидентом України (юридичною особою) та укласти Договір із співвласником торговельної марки, що є їхньою спільною власністю.

Договором, який розглядається для укладення, планується визначити, що:

кожен співвласник буде самостійно нести витрати на рекламування та маркетингове просування торговельної марки, якщо інше не буде письмово узгоджено сторонами;

право спільного використання торговельною маркою здійснюватиметься співвласниками за їхньою згодою;

якщо один співвласник надасть іншому, право використовувати торговельну марку при продажу власних товарів/послуг, то такий інший співвласник буде сплачувати першому плату за використання торговельної марки. Оплата буде здійснюватися у встановленому Договором порядку та складатиме наприклад 30-40 відс. від коштів, які надійшли одному із співвласників торговельної марки від споживачів його послуг, а саме за послуги, які були надані тим співвласником, який їх надавав з використанням спільної торговельної марки.

Тобто, торговельна марка, яка знаходиться у спільній власності може використовуватись однією стороною для надання послуг споживачам під торговельною маркою та такий співвласник торговельної марки буде здійснювати платежі на користь іншого співвласника торговельної марки, який не буде використовувати таку спільну торговельну марку для надання своїх послуг.

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1) чи вважається платіж у грошовій формі, що перераховується одним співвласником торговельної марки на користь іншого співвласника такої торговельної марки за використання торговельної марки роялті у розумінні  норм підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ?;

2) чи належить така операція до операцій, які не є об’єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 196.1.6 статті 196 розділу V ПКУ?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 розділу І ПКУ інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Відповідно до статей 355, 356, 368, 369, 370 і 372 ЦКУ майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.         

Відповідно до статті 418 ЦКУ право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншим законом.

Згідно зі статтею 420 ЦКУ до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування та торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

При цьому торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (статті 492 і 493 ЦКУ).

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом (стаття 494 ЦКУ).

Статтею 495 ЦКУ визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1107 ЦКУ визначено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом.

У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки в Україні, регулюються Законом України від 15 грудня             1993 року № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі – Закон № 3689).

Відповідно до пункту 3 статті 16 Закону № 3689 взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Відповідно до підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування ПДВ постачанням послуг, зокрема є досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору (підпункт «а» підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Підпунктом 196.1.6 статті 196 розділу V ПКУ визначено, що не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

При цьому підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ визначено, що під терміном «роялті» розуміється будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об'єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ і вказаних вище нормативно-правових актів, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.

 

Щодо питань 1 і 2

 

Платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»)). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

У разі, якщо умовами договору, укладеного згідно з вимогами чинного законодавства, передбачено надання співвласником 1 права на використання торговельної марки співвласнику 2 без можливості її продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, то отримання співвласником 1 платежу від співвласника 2 як винагороди за надання такого права на використання торговельної марки визначатиметься як роялті та, відповідно, така операція не буде об'єктом оподаткування ПДВ.

Якщо умовами договору, укладеного згідно з вимогами чинного законодавства, передбачено надання співвласником 1 права на використання торговельної марки співвласнику 2 з можливістю її продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, то отримання співвласником 1 платежу від співвласника 2 як винагороди за надання права на використання торговельної марки не буде вважатися роялті та, відповідно, така операція буде об’єктом оподаткування ПДВ та оподатковуватиметься податком у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.

Якщо умови договору, укладеного згідно з вимогами чинного законодавства, передбачають виключно досягнення між сторонами (співвласником 1 та співвласником 2) домовленості утримуватися від певної дії (наприклад не використання співвласником 1 торговельної марки для надання своїх послуг у період її використання співвласником 2 для надання своїх послуг), то отримання співвласником 1 платежу від співвласника 2 за своєю фактичною сутністю розглядатиметься як оплата вартості такої послуги, операція з постачання якої буде об’єктом оподаткування ПДВ та підлягатиме оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку і, відповідно, такий платіж не вважатиметься роялті у розумінні норм підпункту 14.1.225               пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ.

Разом з цим ДПС інформує, що до ДПС від Товариства надходило звернення з аналогічного питання (далі – Звернення від 06.12.2021).

За результатами розгляду Звернення від 06.12.2021, Товариству 08.06.2022 було надано індивідуальну податкову консультацію, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій за № 719/ІПК/99-00-21-03-02-06 та направлена засобами поштового зв’язку на вказану у                                  Зверненні від 06.12.2021 адресу.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).